Олександр пройшов через важкі бої і мав відзнаки народу України

• У середу, 27 січня, у Кашперівці пройшов мітинг реквієм з нагоди 2-ї річниці загибелі славного сина України, морського піхотинця Олександра Голоснюка. Пом’янути Героя і підтримати родину прийшли його друзі, керівництво Білопільського старостату педагогічний колектив та громада села.

Відкрили мітинг пам’яті ведучі — директор філії КДК с. Кашперівка Анастасія Ярмак та землевпорядник Олена Козачук. У вступному слові вони говорили про війну і пам’ять про неї. Згадали всіх, хто прикривав своїми грудьми рідну землю. Вклонившись матері Героя, згадали його біографію.

Олександр народився в Кашперівці 19 березня 1997 року. Навчався у Кашперівському ЗНВК 1–2 ступеню. Після завершення навчання здобув освіту у Бердичівському професійно-технічному училищі. У 2018 році Олександр проходив строкову військову службу у лавах Збройних сил України. До початку повномасштабного вторгнення працював у місцевому господарстві. 22 січня 2023 року був призваний на військову службу до військової частини А—4548.

Проходячи службу, Олександр брав участь у бойових діях на найскладніших напрямках у Донецькій та Херсонських областях. Після отриманого поранення та проходження реабілітації повернувся до свого підрозділу і продовжував виконувати бойові завдання разом з побратимами.

Олександр служив на посаді головного сержанта десантно штурмового взводу, батальйону морської піхоти. За проявлену мужність та відданість військовому обов’язку, був нагороджений відзнакою «За хоробрість в бою» та відзнакою Міністерства України «Хрест доблесті».

27 січня 2024 року Олександр Голоснюк внаслідок ворожого обстрілу героїчно загинув під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Кринки Херсонської області.

Отець Іван звершив освячення могили воїна та сказав:

— У річницю загибелі нашого оборонця вшануймо пам’ять Героя вдячним словом і молитвою. Пам’ятаймо про його жертовність. Схилімо голови в пошані перед тими, хто віддав своє життя за нас. Ми не зможемо повернути до життя полеглих оборонців, але можемо зберегти пам’ять про них.

Ще від мікрофона слово мали директор гімназії Світлана Біла та староста села Марина Плащовата. 

— Сьогодні ми знову зібралися тут, на цьому святому місці, щоб вшанувати пам’ять нашого земляка — молодого воїна, якого вже два роки немає з нами.

Він був простим, працьовитим, сільським хлопцем. Виріс на цій землі, знав ціну щоденній праці, поважав людей і любив рідне село. Таким його пам’ятають сусіди, друзі, всі, хто мав честь знати його особисто, — казала Марина Сергіївна, — Він не шукав слави і не говорив гучних слів. Але коли прийшов час — став на захист України. Заплатив за нашу свободу найвищу ціну — власне життя.

Схиляємо голови перед його подвигом.

Низький уклін батькам — за сина, якого ви виховали чесним, мужнім і гідним.

Слова співчуття рідним — ваш біль ми поділяємо разом із вами.

Пам’ять про нього житиме не лише на цьому кладовищі, а й в серцях людей, у нашому селі, у нашій історії.

Він назавжди залишиться серед нас — як приклад справжнього українського воїна, простого сільського хлопця з великим серцем.

Після виступів від мікрофона в шану Олександру запалили фаєри та лампадки, а присутні до могили Героя поклали квіти. Отець Іван в супроводі церковного хору заспівав пісню «Заплакало небо»

Друзі Героя згадували. Коли він приїздив в рідне село на кілька днів відпочити, був душею компанії, жартував, посміхався. Ніколи не показував свої переживання, страх, тривогу. І завжди запевняв, що перемога буде за нами. Як і в кожної людини, у Сашка були свої плани на майбутнє, яким, на жаль, не судилось збутися.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.