«Не йди на завдання, тебе ніхто не примушує, подумай за сина», але він пішов

• Пам'ятаємо. Миколі Лисому назавжди залишиться 37. Односельці його пам'ятають як працьовитого, доброго чоловіка, який нікому не відмовляв у допомозі.
• В останню путь  Героя проводжали усім селом 30 жовтня.
• Про сина, його мрії та про останнє завдання розповіла його мама

Сержант ЗСУ Микола Лисий народився 14 грудня 1984 року в селі Пиковець. У 2001 році здобув середню освіту у місцевій школі. Після завершення шкільної освіти вступив до Вінницького медичного коледжу. Але покинув навчання, батькам сказав, що «то не його» і пішов навчатися на водія. Після служби в армії працював у структурі охорони, а пізніше — в будівельних компаніях. У 2013 його супутницею в житті стала дівчина Тетяна. Від їхнього шлюбу народився син Дмитро. Коли син підріс, у 2019 році пиковчанин підписав контракт. Загинув 7 вересня 2022 року.

Микола Лисий користувався повагою серед односельців і друзів. Вони розповідають, що він був авторитетом у школі, «жив якось наче за писанням Біблії, допомагав кожному».

У нього було багато планів, казав: «Планів у мене море, але спочатку треба розібратися з ворогом». Щоб дізнатися, що планував Герой, ми вирішили поїхати до батьків загиблого воїна у Пиковець.

— Коля, щоб нас з батьком не нервувати, ніколи нам не розповідав, де він, — розповідає мама Миколи пані Любов. — На пряме запитання, сину, де ти? Відповідав: мамо, де ж я можу бути, в Україні. Ми новин з фронту більше дізнавалися від його друзів, ніж від нього.

— Коли ваш син підписав контракт?

— Перший раз він підписав контракт 19 січня 2019 року. Після навчання на полігоні був направлений у в/ч А- 2227. Брав участь у стримуванні російської агресії під населеними пунктами Первомайське, Маріуполь, Курахове. Після закінчення контракту приїхав додому, привіз собаку на кличку Бетон і знов підписав контракт. Після підписання контракту з 19 грудня 2020 року служив у в/ч А-0666 28-ї окремої, механізованої бригади ім. Лицарів зимового походу. Боронив населені пункти Мар’їнку і Курахове. Це нам відомо з документів, які нам видали після того, як Коля на Херсонщині загинув.

— А як загинув Микола?

— П’ятого вересня він нам останній раз телефонував. Шостого числа з ним зв’язок обірвався. Потім стало відомо, що потрібно було йти в сіру зону на важливе завдання. Йти мали 11 добровольців. Їх три дні поливати «градами». До нас недавно додзвонилася лікар військової частини. Вона говорила йому: «Сину, чому ти йдеш на завдання, це ж добровільно. У тебе росте син, подумай за нього». Він їй сказав, що у сина є ще добра мама, а він воює, щоб син і його мама і мами синів мали спокій. Сказав, що подумає, та пішов на завдання.

Два дні група виконувала завдання і разом з ними був їхній комбат. Від «градів» група вбереглася, а після авіанальоту наш Коля і ще один воїн-доброволець загинули. Ми з чоловіком знали, що 7 вересня наш син загинув в сірій зоні і через постійні обстріли його не можна було звідти забрати. Потрібно було створювати ще одну групу, щоб звідти дістати. Таку групу було створено та її обстріляли і вони повернулися на свої позиції. За другої спроби побратими сина дісталися до його тимчасової могилки і перенесли на підконтрольну Україні територію. З 28-го жовтня наш син зі списків зниклих безвісти потрапив у список загиблих за Україну.

До нас 12 листопада приїде Ваня, той самий Ванічка, який діставав нашого сина з непідконтрольної території.

— Друзі Колі казали, що у нього було багато планів…

— Він хотів одружитися офіційно, адже перебував з дружиною в цивільному шлюбі. Ще хотів забезпечити нас із батьком сількогосподавською технікою, щоб ми фізично менше працювали. В нашому селі дуже горбиста місцевість, син купив нам машину, щоб ми менше трудили ноги. Син «золотим» був для нас і добрим для людей. Зараз нам повідомляють такі факти, про які раніше ми не знали. Побачить, що жінка в літах дрова рубає, підходить до неї і каже: «Давайте я вам дров нарубаю». Бере у бабусі Наді сокиру і рубає їй дрова. І так по всьому селі. Кого побачить за непосильною працею, пропонував свої послуги. Безкоштовно, звичайно. Багато планів у нього було і всі вони були пов’язані з селом

— А чому ваш син собаку назвав Бетоном?

— Бетон, це пост Колі і він дав собаці кличку таку ж. Собака хороший, розумний і прив’язаний до господаря, тільки поки він звикав до нас, то чоловікові доводилося одягати форму хакі.

Побачивши сльози на очах матері Героя, ми більше запитань їй не ставили.

«Такого доброго командира у нас більше не буде»

У понеділок, 13 листопада, мама Миколи розповіла, як пройшла зустріч з Іваном. 

— Ваня приїздив і вже поїхав. Він розповів, чому не забрали Колю, коли поверталися на свої позиції. В групі, крім вбитих, були ще поранені воїни. Колині побратими несли їх на собі. Після того, як група з втратами добралася до своїх, Ваня казав хлопцям: «Давайте підемо за нашим командиром, може він живий, тільки в комі чи знепритомнів. На війні все буває, у нас більше не буде такого доброго командира». Але бійці були впевнені, що Коля загинув. Ще Ваня казав, що Колю командування має нагородити орденом за мужність. Посмертно.  

Нагадаємо — Герой України Микола Лисий загинув в бою під Благодатним

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.