На 20-річчя Артем мав приїхати додому, за декілька годин до поїздки загинув

• У середу, 15 жовтня, на подвір’ї гімназії № 9 було багатолюдно. В цей день тут відкрили меморіальну дошку загиблому воїну Артему Москалю. Зібралися рідні, друзі Героя, учнівський та педагогічний колектив гімназії, керівництво Козятинської громади, духовні отці та побратими воїна.

Право відкрити меморіальну дошку надали мамі Героя Олені та молодшим братикам Артема Тимуру та Дмитру.

Освятили меморіальну плиту настоятель храму святого пророка Іллі отець Роман Масира та настоятель храму Іоана Богослова отець Василь Влізло.

Після освячення отець Роман подякував матері загиблого воїна Олені за виховання сина та висловив співчуття родині. У Бога за подвиги Артема священник просив спокою його душі. А ведуча стала зачитувати біографію Артема.

Артем народився 17 жовтня 2002 року в селі Іванківці. Він був людиною, яка народилася не для війни, а для життя, щоб мріяти, сміятися, творити добро і робити світ навколо трохи кращим. Зростав у дружній родині, був прикладом для своїх братів Дмитра, Тимура та Владислава. Закінчив місцеву школу, а потім Козятинське вище професійне училище, де здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів.

3 грудня 2020 року Артем був призваний на строкову військову службу до військової частини № 3035 Національної гвардії України. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну він без вагань підписав контракт на продовження служби. Він просто зробив те, що підказувало серце — встав і пішов захищати. Обіймав посаду стрільця патрульного батальйону, виконував бойові завдання на території Донецької та Луганської областей, зокрема у районах Святогірська, Краматорська і Зарічного. Артем завжди вірив у перемогу, повторюючи: «Ми вистоїмо і переможем», «Хто, як не ми».

15 жовтня 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Терни Донецької області, Артем Москаль загинув, не доживши два дні до свого двадцятого дня народження. До останнього подиху залишався вірним присязі, своєму народу та Україні.

За проявлену мужність і відданість присязі Артем Москаль посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а у 2024 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Козятин» посмертно.

Пам’ять про Артема Москаля — це живий вогонь, який палає в серцях, це символ незламності українського духу, відваги й любові до рідної землі.

Ведуча запросила присутніх до пам’ятної дошки покласти квіти.

Від мікрофона слово мали керуючий справами виконкому Костянтин Марченко, директор гімназії Олег Заїчко, класний керівник Артема Тетяна Мотицина

та друг і сусід Артема військослужбовець Дмитро Плотніцький.

— В боротьбі за незалежність та свободу Україна втрачає найкращих. Прикладом цього є сьогоднішнє вшанування і всі ті дошки, які, на жаль, розміщені на фасадах наших навчальних закладів. Олені Василівні щирі співчуття, ви виховали справжнього патріота своєї держави. Дмитро, Тимур, у вас був справжній брат, приклад вашого подальшого дорослого життя. Ви можете ним пишатися і пам'ятати, що саме він дав можливість, як всім тут присутнім дітям, навчатися у рідній школі, рідною мовою. Наш обов’язок пам’ятати, якою ціною нам все це дається. Наша культура і ми маємо можливість нею насолоджуватися. Наша мова, якою ми маємо розмовляти вільно не боячись, знаючи, що завтра ми не будемо у вагоні, який рухається на Сибір… Не дай Боже мати поганого сусіда. На жаль, ми такого маємо. Ми маємо зробити все для того, щоб ця війна завершилась і ми не маємо права мріяти лише про мир. Ми маємо досягти перемоги, — казав Костянтин Марченко. В кінці свого виступу він зауважив, що директор гімназії майже кожного разу присутній в день жалоби за воїном на площі, — Те, що такі хлопці йдуть захищати Україну і не ховаються — частинка і вашої заслуги. Вічна слава Героям, які загинули у цій війні.

— Шановні присутні. Ми зібралися з нагоди відкриття пам’ятної дошки Москалю Артему Олександровичу. Він випускник Іванковецької філії, він громадянин нашої громади, і, на жаль, йому назавжди залишиться 19. Він пішов і своїм тілом захищав нас, — казав Олег Заїчко, — Ви всі чули, він закінчив школу, закінчив училище і йому було жити і жити. Найбільший біль для людини — це коли вона ховає свого близького. Тому, шановна Олена Василівна, вся шкільна родина розділяє ваш біль втрати, дякуємо вам за виховання сина. А ми, шкільна родина, в чому зможемо, будемо підтримувати вас

Тетяна Мотицина розповіла, якою чудовою дитиною був Артем у школі, а сусід Артема, захисник України Дмитро Плотніцький виконав на знак шани до свого друга і побратима пісню «Янголи».

По завершенню заходу, мама Артема передала директору гімназії Олегу Заїчку у музей гімназії книгу «Нескорені. Лицарі сьогодення». Це збірка-щоденник російсько-української війни, де є згадка про Артема та його дядька за період 2022–2024 років.

Усі присутні вшанували пам’ять Героя та усіх полеглих захисників хвилиною мовчання.

— Артем любив життя, був спортивно розвиненим, їздив на змагання і привозив з турнірів призові місця. Був справедливим, трудолюбивим, захищав молодших. Коли його призивали до армії, гордився тим, що буде служити у Національній гвардії. Він скрізь міг відзначитись,— купатися на ставку раніше за всіх і не було в окрузі такого дерева, на яке б він не виліз. Був дуже доброзичливим і шкода, що через війну не здійснилися його мрії. Він хотів на своє 20-річчя приїхати з дівчиною та отримав важкі поранення за декілька годин до омріяної поїздки додому. За два дні до Дня народження — розповіли друзі Артема після закриття заходу.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.