«Моя дитина не буде в підвалі жити». Друга річниця пам’яті Віталія Шевчука

31 грудня — страшний день для родини Шевчуків. Два роки тому, боронячи нашу рідну землю від окупантів, загинув Віталій Шевчук. Він був добрим, надійним, хоробрим воїном, а побратими дали йому позивний «Вітаха»

На річницю загибелі Героя на сільському кладовищі в селі Непедівка пройшов мітинг пам’яті та скорботи.

Пом’янути славного воїна і підтримати родину Героя прийшли близькі, друзі, знайомі родини Шевчуків, керівництво Глуховецької селищної ради та Непедівського старостату. Вони говорили, що саме в цей день від рук російських окупантів обірвалося життя Захисника України Віталія Олександрович Шевчука із позивним «Вітаха». Чорним крилом, гірким смутком та пекучим болем для родини Героя і громади торкнувся  день 31 грудня 2022 року. Виступаючі зазначали, що важко знайти слова втіхи для дружини Антоніни, донечки Оленки, матусі Віталія Світлани Миколаївни та усієї родини, адже неможливо загоїти рани та біль від гіркоти втрати рідної, близької людини, доблесного Воїна-Захисника Героя України.

— Тож нехай добрий, світлий спомин про нашого Віталія стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, всіх, хто знав його, любив і шанував. Нехай душа 38-річного Віталія знайде вічний спокій у Царстві Небесному. Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях, —  зазначали друзі і близькі родини загиблого воїна.

Віталій Шевчук народився 19 січня 1984 року в селі Дружба, Мурованокуриловецького району, Вінницької області. 8-річним хлопчиком разом з мамою Світланою Миколаївною переїхав на постійне проживання в с. Панасівку, колишнього Козятинського району. Після закінчення у 2001 році Гуровецької середньої школи, навчався на механіка в Гущинецькому ПТУ. З 2003р. по 2005 р. виконував громадянський обов‘язок у лавах ЗСУ. Після укладеного контракту із ЗСУ деякий час служив у місті Яворів на Львівщині, а згодом у складі українського батальйону миротворчих сил ООН став на захист підтримки миру в африканській країні Сьєрра-Леоне.

У 2008 році Віталій одружився і з дружиною Антоніною ростили доньку Олену. В день повномасштабного російського вторгнення Віталій не роздумуючи, прийняв рішення йти захищати рідну землю і своїй дружині Антоніні сказав: «Я мушу йти. Моя дитина не буде в підвалі жити, я йду туди, щоб ви жили у вільній Україні». 25 лютого він пішов на війну.

На Миколая, 19 грудня, 2022 року Віталію дали три дні відпустки. На другий день відпустки Віталію зателефонували з військової частини, щоб він приїхав на позицію. Телефонному дзвінку він навіть зрадів, адже будучи ще у військовій частині їм пообіцяли, що має бути ротація і їх батальйон мають вивести з передової для відновлення сил. Він говорив дружині Антоніні, коли виведуть з передової, ти можеш до мене приїхати. Тільки телефонували Віталію зовсім з іншої причини. На Бахмутському напрямку мав бути шалений натиск противника і їх військова частина мала залишитися на передовій.

Вранці, 31 грудня 2022 року, Віталій ще встиг написав дружині: «Мої кохані, я вас вітаю з Новим роком, щоб в тебе, кохана, все погане залишилося в році минулому, а у новому році у тебе все було добре»

У відповідь Антоніна написала Віталію: «А чого у «мене» має бути все добре? Коли ти завжди писав, що у «нас» має бути все добре?». Тільки він вже не встиг прочитати повідомлення від дружини. Ближче до обіду Антоніні повідомили, що її чоловік геройські загинув. Вже 1-го січня вона вирішила їхати в Дніпро шукати Віталія. Знайшла в лікарні, де було його тіло. Їй повідомили, що старший сержант, стрілець — помічник гранатометника механізованого відділення, 61-ї ОМБ, 101-го батальйону, 2-го взводу, 3-го відділення від отриманих ран він помер по дорозі в лікарню. Вона не чекала документів на кортеж, а сама привезла його додому.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.