Глуховецька громада провела в останню дорогу Героя Юрія Кратюка

• Знову важка втрата, загинув земляк, відважний син України глухівчанин Юрій Кратюк.
• Боліли душі земляків, краяло серця рідних і близьких. У нього мало бути все ще попереду
• Він мріяв, планував, любив, досягав. Однак російські окупанти перекреслили його мрії і майбутнє.

Зустріла Глуховецька громада свого захисника 28 червня, організувавши живий коридор по всьому маршруту, яким йшов кортеж з тілом Героя.

Прощалася з Героєм громада села 29 червня. Від будинку Героя траурна колона пройшла живим коридором до площі села. Біля будинку культури стала звучати «Пливе кача». Коли тіло  земляка військові розмістили в центрі площі, зазвучав Гімн України. Ведуча відкрила мітинг-реквієм:

— Шановні глухівчани, серце зупиняється, коли думаєш, скільки горя і біди прийшло на нашу землю. На жаль багато разів ми чули «Пливе кача» в нашій громаді. «Пливе кача» знову присвячується нашому односельчанину, життя якого забрала жорстока війна. Сьогодні скорботний день для всіх жителів нашої громади. Ми зібрались віддати шану, розділити біль та провести у останню путь нашого земляка. Він білим янголом на щиті повернувся додому, на свою рідну землю, наш Герой — головний сержант третього стрілецького взводу, другої стрілецької роти, першого стрілецького батальйону Юрій Кратюк. Він планував, мріяв, кохав. Однак російські окупанти обірвали його життя та мрії, —  сказала ведуча та запросила до молитви священників ПЦУ. По завершенні чину поховання, ведуча розповіла, при яких обставинах і де загинув Юрій Кратюк.

— Під час виконання бойового завдання, поблизу населеного пункту Діброва, що на Луганщині, 21 червня 2023 наш земляк загинув. Йому було і назавжди буде 48, — сказала ведуча мітингу і розповіла біографію Героя

— Народився Юрій Федорович 19 квітня 1975 року в Глухівцях. Закінчив місцеву школу. Після шкільної освіти вступив до Козятинського училища залізничного транспорту, де отримав фах провідника. Працював на «Укрзалізниці», згодом став працювати будівельником за кордоном та  по всій Україні.

Друзі Юрія відзначали, що він з перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну не міг стояти осторонь. Приїхав з-за кордону, пішов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки і був призваний на військову службу у грудні 2022 року.

А ще говорили, що головною цінністю для Юрія була сім’я: дружина Ірина, сини Назарій, Тарас та донечка Іванка. Понад усе він пишався своїм старшим сином Назарієм, який також захищає Батьківщину.

Всі, хто знав Юрія, відзначають, що він був надзвичайно світлою, доброю і щирою людиною, гарним сім`янином, люблячим чоловіком, добрим татом, хорошим сином для своїх батьків, хорошим господарником, вірним другом, душею компанії, добрим воїном, та справжнім патріотом нашої Батьківщини.

Юрій був одним із тих, завдяки кому війна не добралася до наших домівок і він ціною власного життя дарував нам спокій тут, казали вони.

На мітингу слово мали селищний голова Олександр Амонс, благочинний Вінницько-Барської єпархії митрофорний протоієрей Валерій Кушнір та однокласник Юрія, військовий капелан одного з розвідувальних батальйонів Сергій Самоцький. В своїх промовах вони наголошували, що проклята війна забирає життя найкращих, цвіт нації. І смерть кожного воїна, це не тільки біль родини, біль побратимів Юрія. Це біль усієї громади, це біль всієї України. Ми зробимо все, щоб бути гідними пам’яті наших героїв, ми будемо пам’ятати і молитися, щоб наші воїни спочивали з миром.

По завершенню прощального мітингу траурна процесія пройшла живим коридором до сільського кладовища. Поховали Юрія земляки під Гімн України, а від військових прогримів військовий салют.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.