«Зустрілись зі слізьми»: чим завершились пошуки Влада Боровського?

22 лютого 2021 р.
Ірина Шевчук

Півторамісячні тривоги та переживання батьків 23-річного Владислава Боровського завершились. У неділю, 21 лютого він подзвонив мамі… Де був і чого не виходив на зв'язок?

Нагадаємо нашим читачам, що тиждень тому до редакції звернулася стривожена мати, козятинчанка Світлана. Жінка благала про допомогу у пошуках її старшого сина, який зник ще на початку січня.

Налякана матір повернулася з Польщі в Україну, де перебувала на заробітках аби врешті-решт знайти свою дитину. Шукав сина і батько, Богдан Боровський, який розповів газеті, що обходив всю Деміївську. Спілкувався з різною категорією людей, щоб дізнатися хоч якусь інформацію.

Наша редакція надала цій справі розголосу — стаття про зникнення Влада вийшла і в нашій газеті, і на нашому сайті, і на всіх сторінках нашого видання в соцмережах. І це дало позитивний результат. Цієї неділі, 21 лютого Владислав Боровський відзвонився своїм батькам.

Відео дня

— Ви навіть не уявляєте, як я рада і яке це щастя, — ділиться своїми переживання пані Світлана. — Якби я ще місяць шукала, його б загребли. Я б його в тих «київських дебрях», в тому соціумі сама не знайшла! Дякуючи вашій редакції, хтось йому дав газету і він побачив що його шукають. Побачив мій новий номер, взяв у перехожих телефон і подзвонив. Преса — велика справа, люди читають «RIA». Дякую Богу і вам.

Де ж був Владислав і чому не спілкувався з рідними?

За словами Світлани, в нього зламався телефон. Здав його у ремонт, але не бракувало грошей, бо стабільного заробітку не було, а на зароблені підроблянням кошти, вистачало тільки на харчі та проживання.

— Коли жив у хостелі, а коли і ні, — каже мама Влада. — Схуд. Я щаслива тим, що знайшла його. Виходить так — він просто зневірився, до батька не хотів іти за підтримкою, мама у Польщі... Вирішив, що потрібно налагоджувати життя в Києві, а воно не зовсім вийшло. Я була біля нього, а зараз приїхала вирішувати справи, бо мене робота теж чекає. Хочу сказати., що після цієї ситуації зробила висновки — хоча йому і 23 роки, але до самостійного життя він не адаптований. Плануємо відкривати воєводське запрошення. Заберу його з собою в Польщу. Тому що по факту він тут сам.