Дошку пошани відкрили під гул батуту
Наполегливо ліплять на ідейному рівні те, що праця, то добре. Тяжко працювати — то добре, в той же час перебувати у фінансовому зубожінні. Влада віджимає все, що тільки можливо. Не належати до їхнього угрупування — це втратити те, що виміряв своїм майном, ризикнув, вклав свій час, прибив клієнта своєю сумлінною працею. Бо попереду увічнення поважних осіб міста і району…
У середу, 22 серпня, під час урочистостей біля козятинської Дошки Пошани, поблизу (за Дошкою) (на відео) гудів і заважав приватний надувний бізнес, який не вимкнули навіть під час вшанування полеглих воїнів та підняття прапора сиротами полеглих вояк України. Вийшло так, що одна дитина щиро плаче, інше дитя тут же скаче. Батькам і матерям, ані всьому бомонду ніхто не доніс, що той бізнес радника — представника БЮТу. А міський голова віджав це місце для радника та так, що жінка-підприємець з розпачу і не сприйняттям соціальної неспараведливості, не оговташись від стресу, померла (якраз 40 днів минуло).
Святі отці, духівники перекрикували в молитовній проповіді гул напихувачів конструкції повітря в надувні матраци. Фальшивий пафос, до якого долучилась вищі державні чиновники, митці пісенного жанру, художники, ветерани війни Другої світової та АТО... Дурість однієї голови, лукавої душі і бажання популізму, відсутність будь-яких шарнірів у організаторів цього заходу. Мета якого — словесний понос, блуд.
Дошка Пошани (рос. Доска почёта) — агітаційно-пропагандистський винахід радянської цивілізації, що являв собою стенд з іменами і світлинами передовиків виробництва, який, зазвичай, розташовували біля прохідної або у вестибюлі підприємства. Своєю метою дошка пошани мала підвищення продуктивності виробництва, заохочення. У перші роки радянської влади називалася червоною дошкою, при цьому на противагу їй існувала чорна дошка (у подальшому — дошка ганьби), на яку заносилися п'яниці, прогульники та ледарі. Дошка пошани передбачалася «Правилами внутрішнього трудового розпорядку», що регламентували трудовий розпорядок у радянських установах, підприємствах і організаціях. Крім того, існували міські, районні, обласні, крайові та республіканські дошки пошани[1].
Після ліквідації СРСР і зміни політичного й економічного ладу на початку 1990-х років використання дощок пошани на законодавчому рівні припинилося (окрім Білорусі) та Козятина.
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
№ 45 від 7 листопада 2024
Читати номер
Влад Лісовий
Ворони і ті повтікали. Причина непридатність парку відповідно до його статусу.Перепрофілювання окупантами
Вова Полічков