«Я з цієї війни не повернуся, бережи дітей» — казав Вадим дружині

• Вадим Тітов був різносторонньою людиною. Він мав хист до всього: і до техніки, і до кулінарії.
• Запальний, але завжди чинив по совісті. Мабуть по генах від бабусі передалося. Вона з боями від Сталінграда до Берліна дійшла
• У середу, 12 червня громада прощалася з Героєм.

Останній дзвінок від свого чоловіка-добровольця його дружина Інна отримала в ніч на 10 травня 2022 року. Перший був о 3-ї ночі, останній — о шостій ранку. Чула якийсь шум, потім ніби її Вадим кудись біжить. О шостій ранку телефон вимкнувся і більше не дзвонив. З тої чорної ночі дружина й родина були в постійному пошуку Вадима. Він значився, як пропавший безвісті, але таки знайшовся. Повернувся додому на щиті через довгих 25 місяців.

Зустріла його громада живим коридором 12 червня по всьому траурному маршруту. Спочатку з Вадимом прощалися біля його будинку. Заупокійну службу провели в костелі Матері Божої Доброї Ради.

В молитвах до Бога настоятель храму Валерій Добровольський разом з прихожанами просили у Господа для загиблого воїна Царства Небесного. По завершенні Богослужіння рідні Вадима, прихожани костелу і військові вийшли на вулицю, щоб продовжити прощання на площі.

В цей момент трапився епізод, який важко пояснити. Між труною з тілом Героя і священнослужителем всівся песик, а потом влігся на асфальт. За нашими спостереженнями собаки з’являються біля тих Героїв, хто при житті дуже любив тварин.

Площа зустріла Вадима мелодією «Пливе кача», а більшість людей, стоячи на колінах, ледве стримували сльози.

Відкрила мітинг скорботи і пам’яті начальник відділу культури Світлана Рибінська.

В своєму вступному слові вона сказала:

— Що робить життя наповнене сенсом — любов до рідних, до землі, до нації. Так дозріває ідентичність. Так особа стає громадянином, патріотом, воїном. Таким патріотом і воїном за українську державність був Вадим. Він розумів за яку Україну він бореться —за Україну, де національна ідея є державною ідеологією. За демократичну державу, де є справедливість і закон, — сказала ведуча і стала розповідати біографію Героя

Народився Вадим 10 червня 1986 року у місті Козятині. Навчався в першій школі. Роботу, яка була до душі, знайшов у вагонному депо.

З січня 2015 року по квітень 2016 року був в зоні ATO на Донеччині. Казав матері:«Я повернувся, бо ти за мене молилася» і додав, що війна з московитами ще буде.

Вже в лютому 2022 року за кілька годин після вторгнення рашистів, Вадим вже встиг пройти медичну комісію, а на наступний день, 25 лютого 2022 року був у військкоматі. Дуже хотів потрапити до своїх побратимів у 57-му бригаду, та на той час це було неможливо, їх місце дислокації було в окупованому Херсоні. Тому в оборону Держави став у складі 79-ї бригади. Ніс службу у Сіверодонецьку, Ямполі, а згодом і в Лимані.

Тітов Вадим Вікторович, вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши мужність та стійкість під час виконання бойового завдання в районі міста Лиман, Краматорського району  Донецької області 10 травня 2022 року — загинув.

Вже 12 травня родина стала бити на сполох, адже Вадим постійно давав про себе знати, якщо не зателефонує, то напише. Більше 2-х років виснажливих пошуків, надій і сподівань, і він приїхав додому. В середу, 12 червня 2024 року, він зібрав тих, кого любив, а вони понад усе любили його. Тільки тепер про нього залишились тільки спогади.

Вадим любив домашнє господарство і всіх тварин. Коли діти принесли додому кошеня, мама дітей відправила назад, а тато сказав «нехай буде», — сказала ведуча мітингу. «Може й песик, що прийшов до костелу, людям дав знак «Не гоніть мене, я хочу провести в останню дорогу чоловіка з золотими руками і великим серцем», —.подумав в цей час журналіст. Тим часом Світлана Рибінська продовжила розповідь про воїна.

— Вадим Тітов розумівся на техніці, ремонтував машини. Був добрим другом. Був люблячим батьком трьох прекрасних синів: Назарія, Дмитра та Олексія. Багато з ними проводив часу. Діти бавились, бешкетували, проводили прогулянки на велосипеді, з яких часто привозили мамі квіти. Діти казали, що батько всім добре робив, тільки за себе подбати йому було ніколи. 

Коли їхав на війну, сказав дружині «Ти бережи дітей, я з цієї війни не повернусь». Він відчував, але це його не зупинило — обов’язок був сильнішим за страх. Тепер діти можуть пишатимуться своїм мужнім батьком та його подвигом, — сказала ведуча і запросила до молитви за воїном отця Валерія.

Ще мали слово заступник міського голови Павло Холковський, директор ліцею № 1 Оксана Кухар, друг і кум Вадима Денис Добровольський та сусід славного воїна Геннадій Ткачук.

Всі вони дякували родині та низько вклонилися за такого сина. З розповіді Геннадія Ткачука стало відомо, що бабуся Вадима дійшла з боями від Сталінграду до Берліну. Мабуть, бути захисником передалося від неї До 2022 року працював у ФОП «Присяжнюк».

В дворі поставили вагончик, в якому він любив все ремонтувати.

Після виступів з Вадимом стала прощатися громада. Прощалися довго, адже у Вадима було дуже багато друзів, а попрощавшись, кортеж з тілом Героя їхав вулицями громади до сільського кладовища.

На Алеї Слави ще одну молитву прочитав отець Валерій. Рідні, близькі, родичі, друзі, сусіди попрощалися з Вадимом востаннє.

Військові дружині Інні передали прапор, під яким її чоловік штурмував позиції ворога. Від військових на честь воїна пролунав військовий салют і під державний гімн Героя і захисника України похоронили.

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.