Від Афін до Москви бігли через Комсомольське

Дома у Петра Ситницького й досі зберігається факел, який він ніс протягом кілометру від містка у селі Комсомольському і далі, за 500 метрів від перехрестя.
- Ми з 12-річною донькою Діною виїхали автобусом до Комсомольського перехрестя, щоб подивитися на чоловіка, - згадує дружина Галина Ситницька. - Було дуже багато людей. Такий натовп. Я лише почула: "Біжать!Біжать!" - і побачила як вгору піднімається мій чоловік. Гарно біг, - посміхається Галина Григорівна.

Попередили про небезпеку
- Нас готували до цієї події протягом місяця, - розповідає Петро Йосипович, - Близько 80 кращих спортсменів зібралися у Вінниці. Ми проживали у готелі "Південний Буг". У перший день перед нами виступили люди з Москві, розповіли про серйозність заходу та про напружену обстановку і можливу небезпеку. Адже тоді капіталістичні країни, зокрема Америка, не брали участь у Олімпіаді і можливі були напади та вибухи.

Як готувалися бігти
- Тренування відбувалися у парку культури ім. Горького, - продовжує розповідь Петро Ситницький. - День розпочинався о восьмій годині ранку. Розминка, сніданок, а потім автобусом нас везли у парк. В 11 годині розпочиналися тренування. Відпрацьовували кожен крок, навчалися передавати вогонь та нести факел. Адже подія була дуже масштабна. Усе знімалося на відео і не можна було осоромитися в жодному разі. Тренувалися на виносливість. Бігали кілометри з піднятою рукою, а у ній обов'язково якась вага, що уособлює факел. До речі, сам факел важив 600-700 грамів. Продовжувалися тренування увечері. Раз у кілька днів проходили медогляд. Перевіряли тиск, робили кардіограму. Коли показники були невідповідні, то спортсмена заміняли. Та у нашому колективі такого не траплялося.