В групі саперів він, як командир, завжди йшов першим

Вячеслав Гончарук

Сергій Сєров народився у Сєвєродонецьку, 5-річним переїхав з родиною у Сестринівку. Там закінчив школу і вступив до Козятинського училища. Коли в січні 2023 року принесли повістку, мама запитала сина: відкривати? «Відкривай, я ж не буду у льоху сидіти». У січні 2025 року Сергій Сєров загинув.

У суботу, 1-го лютого, славний син українського народу повернувся додому. В Козятині його зустрічали рідні, близькі, друзі дитинства, сусіди, односельці, однокласники, побратими.

На площі Героїв Майдану за Сергієм пройшов мітинг пам’яті і скорботи. Відкрила його начальник культури нашого міста Світлана Рибінська. Вона говорила про тактику ворога, випалену ними землю і про методику ведення війни москалями.

Відео дня

— Знищення всіх і всього куди можуть дістатись. Старі міста і села зносять, а замість них — обвуглена земля і поранені душі людей. Ті, хто живуть на територіях, куди не дійшла війна, зобов’язані дякувати тим, хто став на захист України і один із них — наш Сергій.

Колись закінчиться війна. Зморені, виснажені воїни повернуться додому. А хтось не дочекається рідних, тих, хто так прагнув не допустити війну у свій дім. Ми прощаємося сьогодні з одним із найкращих.

Сєров Сергій Володимирович народився 16 червня 1991 року в місті Сіверськодонецьк, до 2024 року він називався Сєвєродонецьк. Коли йому виповнилось 5 років — родина переїхала в село Сестринівку. Там Сергій закінчив школу та вступив в наше училище, де здобув спеціальність — провідник пасажирських вагонів.

Ще зі шкільних років дуже любив історію та географію, гарно вчився, був дуже старанним, кмітливим, врівноваженим. Завжди проявляв лідерські якості.

Після навчання працював за фахом, трохи пізніше — в мережі супермаркетів АТБ. Він розумів, що рано чи пізно, він стане на захист Держави, як і його однокласники, друзі, тому речі та документи вже давно були зібрані. Сергій був мобілізований 17 січня 2023 року. Багато навчався, як майбутній сапер. Проходив вишкіл у Кам’янець-Подільському, біля Львову, де передавали свій військовий досвід американці. У 2024 році проходив навчання в Косово.

Після навчання розміновував Херсон, Харків, багато інших міст.

Під час служби був нагороджений відзнакою «За оборону України» та грамотою військового підрозділу «за старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обов’язків».

На новий рік приїздив додому. З сумом та болем розповідав, що багато хлопців вже загинуло. Коли повертався на службу, прощаючись, мамі сказав: «Мамуся, як я тебе люблю». То була остання зустріч та останні обійми.

Сапер розмінування групи нетехнічного обстеження роти знищення та розмінування центру розмінування та ліквідації наслідків, солдат Сєров Сергій Володимирович з позивним «Хая», відданий військовій присязі на вірність українському народу, в районі залізничного переїзду північно-західної околиці Покровську, Донецької області, в результаті підриву на розтяжці (НВП) 29 січня 2025 року — загинув.

Це завдання було останнім. Як командир групи — він був першим, хто очолював групу, яка йшла на завдання зробити лінію оборони. Тому першим натрапив на підступну, смертельну пастку ворога. Командир групи мінер Сергій Сєров загинув миттєво, — сказала ведуча і запросила до молитви за воїном настоятеля Свято- Покровського храму села Сестринівки митрофорного протоієрея Івана Дуника.

Після молитви слово мали отець Іван, секретар Козятинської міської ради Ірина Репало, класний керівник Сергія і директор навчального закладу Оксана Зелюк. Всі вони згадували, яким Сергій був добрим при житті, висловили співчуття родині, дякували батькам за виховання сина та поклялися, що будуть вічно його пам’ятати. Після виступів з загиблим воїном стали прощатися, а попрощавшись траурна процесія взяла курс до будинку, де пройшло дитинство і юність Героя.

Заупокійну молитву в будинку Героя провели отець Іван, настоятель Свято- Преображенської церкви села Поличинці Михайло Дуник та настоятель храму святого пророка Іллі Роман Масира.

На подвір’ї будинку ми поспілкувалися з побратимами загиблого воїна. Їх було 18 осіб. і 8 — з групи, де командиром був Сергій Серов. Сапер з позивним «Пушкін» розповів, що їх командир був товариським, дуже дружелюбним, з почуттям гумору, любив жартувати і ніколи не переходив межі етики.

— Коли куховарив, у нього мало бути купа помічників. Коли йшли на розмінування, де були присутні хитрощі орків, він не допускав нікого. Ворог часто вдається до підступних замислів і під час останнього завдання наш командир підірвався на підступній ворожій розтяжці, — розповів «Пушкін».

Дівчата-побратими Олена і Діана в роботі з Сергієм не пересікалися, але знають, що він беріг своїх людей і на складних завданнях до роботи з розмінування не допускав нікого.

Однокласники Сергія розповіли, що він мав багато друзів. У нього було добре розвинене почуття гумору, він всіх смішив і навіть іноді був гумористичним бешкетником, тільки ніколи не був підлим.

Сусіди Героя говорили, що Сергій був дуже добрим можливо тому, що у нього було з кого брати приклад. Батько Сергія Ігор пройшов АТО. Коли ворог пішов повномасштабною війною, записався добровольцем та з першого разу його не взяли. Потім за станом здоров’я повернувся додому. Коли прийшла повістка Сергію, він був зібраний.

По завершенні чину похорон духовні отці Іван Дуник та отець Михайло заспівали пісню про загиблого захисника України. Під час пісенного твору, хто ще якось тримався, вже не втримали сьози.

Від будинку загиблого воїна процесія рушила до сільського кладовища. Алея пам’яті поповнилась янголом небесного війська. Матері Героя вручили прапор, яким була покрита домовина сина. Поховали Героя під гімн України та військовий салют від салютної групи.