«Українські діти від латвійських відрізняються тільки очима»

• Нещодавно діти українських військовослужбовців відпочивали у таборі в Латвії за запрошенням латвійської організації. Серед них була онучка козятинчанки. Дівчина розповіла про зустріч з Президентом Латвії, про свої враження від відпочинку і ставлення латвійців до українців

Анастасія Дідик — бердичівлянка та коріння у неї козятинське. Її мама Світлана починала навчалася у 4-й школі нашого міста, а завершувала шкільну освіту у школі № 5. Після школи вступила до нашого залізничного училища. Згодом вийшла заміж за військового і переїхала з ним до Бердичева по місцю його служби.

У Бердичеві у них народилася донька Настя, яка виросла і стала у цьому році студенткою вінницького університету. 

Познайомилися ми з Настею через її люблячу бабусю, а нашу добру знайому козятинчанку Ріму. Вона й розповіла, що Настя нещодавно їздила у табір дітей українських військовослужбовців у Латвію. Історія, яку нам розповіла бабуся Ріма була  цікавою і ми хотіли, щоб Настя поділилася враженнями від поїздки у Латвію. Навіть про зустріч домовились. Це мало статися у той день, коли вона їхала автобусом з Бердичева до Вінниці і ввечері мала приїхати в Козятин. Настя їхала тим самим автобусом, який на зворотному шляху під Бердичевом потрапив у велику аварію. Сама дівчина не постраждала, але її поїздка в Козятин в той день зірвалася. І от нова зустріч з дівчиною-студенткою, щоправда, на цей раз в телефонному режимі.

Настя розповіла, що табір в Латвії для дітей українських військовослужбовців організував латвійський центр молодіжної охорони в Оргському технікумі.

— Це була поїздка — просто прекрасна. Тато у мене військовий. Служить у 26-й артилерійській бригаді. Дітям українських військовослужбовців латвійська сторона запропонувала поїздку у табір до них. Виїзд був о 5-й ранку і нас привезли до кордону. Там нас зустріла латвійська сторона і ми поїхали у табір, — каже Настя, — На другий день у табір приїхав Президент Латвії. Він провів з нами зустріч у форматі запитання-відповідь. Він хотів почути, чим живуть українські діти. Вислухавши нас, президент сказав, що ми хороші діти, в яких росіяни відбирають дитинство. Побажав нам незалежності і щасливого майбутнього. З собою привіз трішечки подарунків і ми з ним фотографувалися.

— Вам який подарунок дістався?

— Мені подарував ручку і я нею пишу

— Настя, а де ви мешкали у таборі?

— Це було триповерхове приміщення. На другому поверсі були ми, діти військовослужбовців, а на третьому — діти українських нацгвардійців. Діти військовослужбовців були тільки з Бердичева, а діти нацгвардійців — з Одеси, Києва, Харкова та інших міст України. На кожен день перебування у нас був розпорядок: 8.30 — підйом, зарядка, сніданок у форматі шведського столу, де вибір всього був дуже великий: від червоної риби до соків і компотів. Всього з холодних і гарячих страв було так багато, що перерахувати важко. Після сніданку розпорядок щодня змінювався і починався він із розваг. Полоса пригод у лісі зі страховкою. Похід на скали також із страховкою, поїздка на море,

поїздка в зоопарк, в музей старовинних машин, музеї

і екскурсія вулицями Риги. Екскурсії робили наші латвійські вожаті. Коли ми приїхали, у нас були молодші вожаті 14-15 років і старші, які керували процесом. Мешкали ми не у кімнатах, а у невеличких квартирках на 4 людини, де була своя кухня, ванна,туалет. Були кімнати на дві людини і таких двомісних кімнат на другому поверсі було 7 чи 8. На кожні дві кімнати — один молодший вожатий. Нашого вожатого звати Айнар. Він прокидався раніше, заходив у наші кімнати і дивився чи ми вже прокинулися і тоді нас зустрічали старші вожаті:  Андрес з своєю золотоволосою напарницею.

— Що вас найбільше вразило у таборі?

— Зустріч з президентом і те, як ми, українці, й латвійці, здружилися. Хоч вони дуже обізнані, що робиться в Україні, багато до нас приходили, запитували нас і наших вожатих і ми разом всі спілкувалися. Вразило їх добре ставлення до нас.

— А що латвійців вразило від зустрічі з українцями?.

— Їх вражає що ми сильна нація, тільки з іншими очима. Це сказав Президент Латвії Едгарс Рінкевичс  від час зустрічі з нами, що очі наших дітей відрізняються від очей латвійських однолітків тим, що батьки багатьох українців полягли на війні. Президент подякував центру Яунсардзе за важливу роботу і що вони, щонайменше тиждень влаштували мирного неба для дітей України.

— Студентам вашого університету розповідаєте про поїздку в Латвію?

— Так, розповідаю, показую їм фотографії і ми разом мріємо, що й у нас війна скінчиться і Україна буде вільною і щасливою. 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.