«Україна завжди вишивала кольорово» — у Музеї відкрили виставку до Великодня

Антоніна Головненко демонструє авторський рушник «Берегиня»

До виставки Антоніна Головненко підготувала авторські, весільні, медові (які беруть на Спас до церкви), посильні (які посилають до сватів, коли дівчина готова до шлюбу), іконні рушники та рушники з орнаментом древа життя, яке вишивали наші пращури у часи, коли не було ікон.

Антоніна Головненко вишиває вже 17 років. Усе почалося з виставки вишитих полотен у Києві. Роботи настільки зачарували жінку, що вона спробувала взяти до рук голку й сама. І мама, і бабуся пані Антоніни також захоплювались вишиванням. Бабуся навіть сама ткала полотно. Каже, що їй цей талант, мабуть, передався генетично.

— Це вже третя моя виставка, — розповідає Антоніна Головненко. — У творчому доробку понад 50 робіт. Окрім рушників вишиваю картини (і хрестиком, і бісером), натюрморти. Спонукало вишивати сіре життя. Може бути робота складною технічно. Кольори люблю будь-які, тільки не червоно-чорні. Це спрощена система, яка прийшла до нас з кінця 19 століття. У нас завжди Україна вишивала дуже кольорово. Є в моєму доробку рушники з орнаментами Вінниччини, Київщини, Рівненщини, Чернігівщини.

Лариса Казмірчук представила декоративні писанки, пасхальні композиції та вироби з бісеру.

— Малюю я давно, — каже Казмірчук. — З дитинства, напевно. Я творча людина. У школі, всім сусідам і подружкам, братам і сестрам малювала. У мене багато ідей. Хочу до наступного року ляльки текстильні зшити. Зазвичай, якщо я щось хочу, я це роблю.

Художниця-аматор встигає і малювати, і декупажем займатися, і співати в ансамблі «Подоляни», і корзини з лози плести. Вона 14 років тому переїхала з російської Тюмені до Козятина, бо їй тут більше клімат підійшов.

— Я активна, не песиміст. Захотіла в’язати — навчилася, захотіла шити — пішла на курси. Коли хтось каже: «Я не можу», я в це не вірю. Був час, я дуже важко хворіла, і тоді почала серйозно цікавитись малюванням. Одразу купила хороші полотна і фарби. Пішла до Терцентру, і тепер мені немає коли сумувати та хворіти, — каже Лариса Казмірчук.

Також на виставку завітала Надія Біньковська разом зі своїми вихованками. Дівчата передали писанки та крапанки, виготовлені за допомогою маркерів.

— Коли працювали над створенням виставки, серце калатало, — розповідає організатор Лілія Макаревич. — Воно було переповнене величчю всього прадавнього, сакрального, що має наш український народ. Ми це відчули. З появою ікон та рушників ми ніби були освячені. Літали, мов на крилах і виставка за півдня була оформлена.

Прикрасою виставки стали ікони, подаровані музею. Серед них — збереження з домашньої колекції нашого земляка, відомого художника Олександра Никитюка, який допомагав у підготовці «Operafest-Tulchyn».

Олена УДВУД

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.