У садочку № 1 відкрили меморіальну дошку Герою Максиму Ліннику

Вячеслав Гончарук

Максим був професійним військовим і техніком за покликом душі. Про таких кажуть. що мав золоті руки. Декілька разів йшов до війська, щоб передати свій великий досвід молодим воїнам. Максим на війні загинув, а
пам’ять про нього живе у наших серцях.

У четвер, 19 грудня, в садочку «Лелека» було багатолюдно. Тут зібралися на відкриття меморіальної дошки Герою Максиму Ліннику.

На цьому пам'ятному заході були присутні обидві мами Героя: Галина Іванівна та теща Героя Алла Василівна. Вона любила Максима, як рідного сина. Було багато друзів загиблого воїна, сусіди Героя, заступник міського голови Євгеній Малащук, директор садочка «Лелека» Катерина Ласкіна, духовні отці, жителі громади та небайдужі, що прийшли вшанувати пам'ять мужнього воїна.

Відео дня

Відкрила мітинг Дар’я Мінаєва.

— Нині ми живемо у час великих випробувань і великих змін. Час, коли майбутнє нашої держави вимірюється не лише словами, а й вчинками. Війна, яка прийшла на нашу землю, змінила кожного з нас. Вона навчила нас цінувати кожен новий день, кожен подих свободи та будувати наше майбутнє.

Україна у ці часи, як ніколи сильна, бо на її захист стали найкращі доньки і сини. Це вони, наші Герої ризикують усім, щоб ми могли жити, працювати, навчати своїх дітей і сподіватися на мир. Саме вони незламні, мужні та відважні стали живим щитом між ворогом і нашим мирним життям.

Сьогодні ми вкотре зібралися, щоб згадати та вшанувати одного з таких Героїв. Людину, яка не просто захищала свою землю, а віддала найдорожче — своє життя заради майбутнього кожного з нас, — сказала ведуча та надала почесне право відкрити меморіальну плиту мамі Героя Галині Іванівні.

Відкривши дошку мама Максима і подякувала дружині сина, своїй дочці-невістці Ользі. — Це вона все зробила, дуже дякую їй за її добре серце, — сказала Галина Іванівна. А ведуча до освячення меморіалу запросила протоієрея Романа Масиру та настоятеля храму Покрови пресвятої Богородиці Василя Влізло.

Після освячення до меморіальної дошкиі близькі Героя поклали квіти, а ведуча мітингу перейшла до біографії Максима

— Максим народився 20 липня 1991 року в Житомирі. Дитинство і юність пройшли у с. Латівка Старокостянтинівського району, де він закінчив школу. Згодом навчався у Козятинському училищі. Будучи в Криму на практиці, зустрів дівчину своєї мрії Ольгу, яка також навчалася у нашому училищі і також там проходила практику. Ольга провела свого Максима на службу в армію, а у 2009-му році він пройшов строкову службу в Збройних Силах України.

Максим був людиною праці, займався ремонтом автомобільної техніки, працював на підприємстві «СОКА Україна», «Кусто Агро» водієм камазу. Він дуже швидко опанував всі професії, за які брався. Для нього ніколи не було слів «я не знаю». Він говорив «я навчуся це робити». Дуже любив техніку і гарно розбирався у ній.

Коли в 2014 році ворог поліз на нашу землю, Максим з друзями став допомагати армії. А у 2015 році Максима знов призвали до лав Збройних Сил України, де він ніс службу в окремій механізованій танковій бригаді. Навчання проходив у Яворові, а далі цілий рік на Сході України брав участь антитерористичній операції.

Повернувшись з АТО, побувши півроку вдома, не міг сидіти на місці. Обіцяючи друзям і дружині, що буде нести службу лише у в/ч у Яворові підписав контракт — і знов служба в АТО, де більше року служив у своїй 24 танковій бригаді. Дружина Ольга дізналася, яка у нього «служба у Яворові», коли він з ешелоном військової техніки їхав через наше місто в АТО, а потім бачила по телебаченню, як її Максим переганяє танки у зоні розмежування.

Після повернення з АТО працював у дорожній службі «Горизонталь 77». У 2021 році він купив мотоцикл, про який мріяв, та автомобіль.

Мотоцикли — це взагалі була його особлива пристрасть. Навчив свою дружину Ольгу водити автівку і мотоцикл. Але завжди хвилювався за неї і не дозволяв їй, щоб вона одна не їздила на далекі відстані.

Його мрією було поїхати з дружиною на мотоциклах до рідних, де він виріс.

На початку повномасштабного вторгнення Максим пішов у військкомат, але йому сказали зачекати. Чекати повістки, склавши руки, не став. В своєму гаражі розгорнув цілий цех допомоги ЗСУ.

У кінці березня 2022 року Максим поповнив лави ЗСУ. Служив у військовій частині, яка базувалася в Гайсині. Максим хотів перевестись до своїх хлопців у 24 танкову бригаду. Та його призначили інструктором 59 бригади ім Якова Гандзюка. Які накази не віддавалися Максиму — все було виконано вчасно і на відмінно. За всіх підлеглих хвилювався, як за рідних.

Одного разу його доля звела з танкістами 24 бригади. Вони просили Максима переходити до їхньої бригади, але він вже не міг залишити хлопців, яких навчав і до яких прикипів душею.

На початку червня 2023 року Максиму дали відпустку, під час якої він зі своїми рідними поїхав у Старокостянтинів, на випускний своєї сестри. Це були 10 щасливих днів, коли вся родина була разом. Далі знов служба і знов Донецький напрямок.

12 липня Максиму на один день було відрядження у Гайсин. Дізнавшись про це, дружина Ольга поїхала на зустріч, щоб хоча б де кілька хвилин побути разом з коханим.

При зустрічі вона зрозуміла, наскільки йому важко. Він виглядав змученим і худим. Тоді то була їхня остання зустріч.

20 липня Максиму виповнилося 32. На День народження побратими влаштували для нього справжнє свято. Був торт, свічки, щирі вітання та мужні чоловічі обійми

Під кінець літа Ольга вирішила поїхати до мами Максима. Бабуся Галя не тільки натішилась внуками, а й мала можливість побачити сина по відео зв’язку. З0 серпня Ольга з дітьми зібралася додому та перед тим ще раз зідзвонилася з Максимом. Він попросив, щоб вона була обережною в дорозі і сказав, що вечором зідзвоняться. Вона ще не знала, що ця розмова була у них останньою.

30 серпня в н.п Селидово Донецької області начальник танкодрому полігону військової частини А —1619 сержант Лінник Максим Іванович героїчно загинув.

На мітингу відкритті меморіальної дошки слово мали отець Роман, заступник міського голови Євген Малащук та директор садочка Катерина Ласкіна. Всі вони подякували матері Героя за добре виховання сина, подякували й воїну за його героїзм. Директор садочка подякувала дружині Героя Ользі, що вона в пам’ять про свого коханого чоловіка та нашого Героя, встановила один із найкращих дитячих майданчиків міста на території садочка № 1 «Лелека», де навчаються їхні синочки і Назарчик і Макар.