«Це колись ми гроші заробляли, а тепер ними ділитись треба»

• Вдячність. Директор фермерського господарства «Колосок», заступник директора СТОВ Вернигородоцьке Віктор Корбут від початку війни є надійною опорою для наших воїнів у плані ремонту техніки.
• Військові оцінили допомогу хлібороба і відзначили його та фермерське господарство подякою

Про допомогу Віктора Корбута воїнам ЗСУ нам стало відомо від представника військової частини Володимира Фурмана. Він два роки тому починав службу у нашій Теробороні, а коли Тероборона влилась у військову частину, воював у В/Ч 7339. Зараз через погіршення стану здоров’я він волонтерить у цій же військовій частині. Тож подяки директору «Колоска» від командування в/ч передали, як кажуть, через свого.

Володимир Фурман з власного досвіду знає, скільки і чим саме Віктор Корбут допомагає армії. А як зробити, щоб привітати свого друга дитинства урочисто, наскільки це дозволяє ситуація, задумався. Вирішив, що кава і солдатська каша буде після перемоги, а цього разу запросив пресу.

— Нехай усі знають, які люди забезпечують нашим воїнам надійний тил. Якби всі так робили, у кого є можливість допомагати, то наша перемога була б значно швидшою, — сказав Володимир Фурман, коли ми їхали з ним у перший день лютого в село на березі річки Гуйва.

Приїхав у Вернигородок і селищний голова Олександр Амонс. Зустрілися троє друзів-волонтерів біля сільської ради. Як годиться для добрих приятелів, вони по чоловічому тепло привіталися і пройшли до кабінету старости громади Володимира Гупяка. Аж тоді Віктор Корбут зрозумів, для чого його покликали до сільської ради.

— Що це ви придумали? У нас вся країна волонтерить, а я у справі військової допомоги тишу люблю. Вітайте, коли надумали, тільки багато не пишіть, а головне не робіть з мене героя, — звернувся директор господарства до представника преси.

Після вручення подяк пану Віктору, він взяв слово. 

— Наші хлопці і дівчата мужньо стоять на захисті нашої землі. Ми допомагаємо нашим воїнам на місці. Слова вдячності від наших військових лише додають нам впевненості, що наша допомога стала їм у нагоді і є для них необхідною, — сказав Віктор Корбут.

Потім троє приятелів стали згадувати перші дні війни повномасштабного російського вторгнення. Селищний голова пригадав, як у перші дні війни вкрай потрібні були медичні препарати.

— Сильно виручив ти мене, коли дав два ящики медикаментів. Тоді медична допомога нашим хлопцям дуже важливою була, — каже очільник громади, звертаючись до військового волонтера Володимира Фурмана. 

— Так, допоміг з медикаментами, а хіба тоді можна було по іншому? — відповів Володимир. І в свою чергу згадав, що підприємства на нужди армії дали 98 автомобілів, але мало що своїм ходом їхало. — Військовому автопарку Тероборони  нове життя дав Віктор Болеславович. А техніка була різна. Знайшов він на весь автопарк гуму, придбав на нужди армії 40 акумуляторів і мало хто про це знає. 

— Володю, я ж казав, що то ми раніше гроші заробляли, а зараз ними ділитись з військовими треба, — звернувся до свого друга дитинства Віктор Корбут. 

Було трьом волонтерам багато чого згадати, та бракувало для цього часу. Ще раз потис руку Віктору Корбуту селищний голова і взяв курс на Глухівці. У Володимира Фурмана на 13 годину мала відбутися зустріч у Вінниці, тож він також дивився на годинник. 

На прохання розповісти більше про себе, Віктор Корбут відповів:

— Я вам можу розповісти, як моя дружина вдома квіти вирощує, а за мене людей запитуйте, — сказав він.

Скориставшись порадою, ми запитали про фермера першого, хто нам зустрівся. Ним виявився вернигородчанин Костянтин. 

— О, Віктор Болеславович чудова людина. На пагорбі «псарні», де я живу, у нас було захолустя з такими порослями, що лиси вистрибували з кущів і з подвір’я людей курей забирали. Над «псарнею» взяв шефство Віктор Корбут. Технікою допоміг йому Володимир Шубович і всі ті зарослі розчистили. Внизу там занедбана криничка була. Він і біля неї навів порядок. Коли чистили криницю, в ній знайшли окуляри 1919 року випуску. Якось, коли на водогоні сталася аварія, то воду з цієї криниці багато людей брали.

— «Псарня» — це назва мікрорайону села і від чого пішла така назва? 

— Ні, це так вулицю по-народному назвали. Колись там жив пан, у нього було багато собак, звіти пішла псарня. Зараз це вулиця Травнева, але за звичкою її псарнею і досі називають. Про Корбута я тільки можу хороше сказати. Він у всьому чудова людина. Хоча були люди, яким, мабуть, подобалося, що у них на подвір’ї лиси крали курей.

Більше розповів про Віктора Корбута його друг з дитинства Володимир Фурман.

— Віктор змалечку любив землю і техніку. Вступивши до агрономічного, пішов по тій лінії. Виховувався в порядній сім’ї, був найстаршим серед дітей родини Корбутів. У дитячому віці все буває. Я не відкрию «америку», коли скажу, що діти молодшого шкільного віку закрадаються у садки. Такий епізод був у житті в мене з Віктором. Господар спіймав нас у своєму садку, не бив різкою, не насварився і не скаржився потім батькам, як іноді буває, а запросив нас до хати, поставив фрукти на стіл і сказав: навіщо брати без дозволу, коли можна попросити? Цей урок, щоб не брати чуже, ми не згадуємо, але він запам’ятався нам на все життя. Можливо, саме через той випадок зараз Віктор такий милосердний. Молодому хлопцеві дав гроші на протез. Половина відремонтованої техніки автобату, то все його гроші. Серед тої техніки були КРаЗи, КамАЗи. Один акумулятор — на КамАЗ, то були немалі гроші. Дав Віктор гроші військовим на оптичний приціл на тепловізори, які коштують кожен, як деяка машина. Я тільки можу сказати йому за те, що він робить, велике дякую і побажати йому здоров’я, щоб він мав сили військовим і людям і надалі допомагати.  

ВРІЗ: «У нас вся країна волонтерить, а я у справі військової допомоги тишу люблю. Вітайте, коли надумали, тільки не робіть з мене героя»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.