Соцмережі допомогли Бруно повернутися додому

• Зворушлива історія песика, якого господарі не могли знайти пів року.
• Він втік з дому у Глухівцях і опинився аж у Козятині.
• Завдяки небайдужій дівчині, яка помітила чотирилапого, його вдалося повернути власникам

Минулого тижня до нашої редакції звернулася голова громадської організації «Захист тварин «Сіромашка» Людмила Іллієвич-Швець. Волонтерка попросила розмістити у соцмережах допис про те, що в районі швейної фабрики знайшли песика породи басет-гаунд, який прибився до одного з дворів і шукають його власника. Ми опублікували короткі оголошення у Телеграм-каналі та групі Фейсбук.

Свої оголошення розмістила в інших козятинських фейсбук-групах і Катерина, яка знайшла чотирилапого. За декілька днів ми дізналися, що господарі песика, якого, як виявилося, звуть Бруно, знайшлися. Катерина поділилася з нами, як саме це сталося і як вона сама натрапила на чотирилапика.

— Це був вівторок, — розповідає Катерина. — Після закінчення лекцій я визирнула у вікно і побачила незнайомого собаку без власника. Я гуляю зі своїм лабрадором у нашому районі вже близько десяти років і жодного разу його не зустрічала. Басет-гаунди не розповсюджена порода, не те що в Козятині, а й в Україні взагалі. 

Катерина взяла запасний повідець, нашийник і вийшла на вулицю. За занедбаним зовнішнім виглядом дівчина зрозуміла, що чотирилапик загубився. Хоча підозрювала, що песика могли залишити на вулиці господарі, які прийшли в гості до когось із мешканців будинку. Коли ж Катя порозпитувала сусідів, сумнівів не залишилося — гавкотун справді загубився. Бо сусіди сказали, що песик від самого ранку бігає в дворі будинку. 

Дівчина винесла собачці мисочку з водою та корм. Чотирилапик жадібно накинувся на їжу, тож стало зрозуміло, що він давно не їв.

— Я зробила висновок, що басет втік давно: нестрижені кігті, худоба, брудна шерсть, — продовжує дівчина. — На ньому, на жаль, не було нашийника з адресником і контактним телефоном власника. Це вже не перший випадок, коли я знаходжу загубленого собаку, тому вирішила діяти за перевіреним алгоритмом: сфотографувати песика та розмістити пост у козятинських групах у соціальних мережах. На щастя, адміністратори швидко схвалили допис, і небайдужі люди відразу почали робити репости.
Минуло декілька годин, на допис ніхто не відгукнувся. Катя зателефонувала знайомим, у кого є собаки, ветеринарам та мисливцям, але теж марно, ніхто нічого не чув. Козятинчанка запідозрила, що власник Бруно може не мати соцмереж і взагалі не користується інтернетом. Тож взяла песика на повідок і пішла гуляти вулицями, з надією, що гавкотун приведе її до себе додому.

— Дива не сталось: на кожному перехресті пес дивився в очі, ніби запитуючи: «А тепер куди йдемо?» — каже Катерина. — Усі люди, яких я зустрічала дорогою, говорили, що вже натрапили на пост у Facebook, але цього собаку бачать вперше. Якісь діти сказали, що зустрічали схожого біля АТБ, але не були на 100% впевнені, що це він. Вже був вечір. Мені не було де залишити собаку на перетримку. З’явилась ідея зателефонувати волонтерам громадської організації «Сіромашка». Знову ж таки, заходжу на Facebook, шукаю номер, телефоную Людмилі. Пояснюю ситуацію і ми спільно шукаємо шляхи вирішення проблеми. У Козятині немає притулку або схожої організації, де можна було б залишити собачку на перетримку, а у волонтерів вільних місць не було. Людмила пообіцяла зв’язатися з журналістами, щоб охопити ширшу аудиторію для пришвидшення пошуку.

Катерина домовилася з подругою, яка забрала Бруно до себе на перетримку. Це вже не перший собака, який гостював у її подруги, поки шукали його власників. Тим часом Катя стала моніторити українські групи любителів породистих собак та сайти розплідників, але це теж не дало результату.
На годиннику була вже 23 година. Козятинчанці на телеграм прийшло повідомлення стосовно песика в оголошенні. Друг власників надіслав фото Бруно, який прибився до двору будинку, де мешкає дівчина. Собаку було практично не впізнати, адже на світлині — гарний та доглянутий пес. Втім виявилося, що він втік наприкінці зими.
— Власниці передали мій номер, і ми списались, — продовжує Катерина. — Мені розповіли, що їх песик загубився давно: втік з дому в Глухівцях за собакою і не повернувся. Вони його шукали, але вже втратили надію, бо запідозрили, що Бруно могли викрасти. У мене вже не було сумнівів, що це саме він. Ми домовились зустрітись наступного дня. Я забрала песика з перетримки, повела до власників. Радості від довгоочікуваної зустрічі не було меж: і в собаки, і у власників, і у мене, врешті-решт. Небайдужість людей та сила Facebook у поєднанні творять дива і я в цьому переконуюсь вже не вперше. Дуже рада, що ця історія має щасливий кінець. Ті, хто читає зараз цю статтю, підійдіть до свого песика і переконайтесь, що в нього на нашийнику є ваш номер телефону. Адресник у більшості випадків може скоротити час пошуку до мінімуму.

Читайте також:

Врятували совеня, яке випало з гнізда

Прихистив старенького песика, якого знайшли біля «Екзотіка»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.