Скільки наших сіл і хуторів зникло за півтора століття?

• На території колишнього Козятинського району нині розташовані 66 сіл.
• Не так давно їх було на одне більше.
• Які населені пункти Козятинщини стерли з лиця землі протягом останніх 150 років?

В’ячеслав Тимощук родом із Козятина. Чоловік самотужки досліджує свій родовід. У месенджері «Telegram» він створив канал під назвою «Записки диванного архівіста», де ділиться із читачами своїми знахідками, розповідає про власний досвід і родину.

Колись прапрадіду В’ячеслава на ім’я Йосип належав один із хуторів між селами Куманівка, Пиковець та Рубанка, що на Козятинщині. Місцеві називали його хутором Бідного Йосипа, хоча в історичні джерела він увійшов як «хутір Йосипа Тимощука».

Чому Йосип бідний?

«Йосип працював з робітниками в полі, саме були жнива, коли прибіг пастух і повідомив, що не вгледів Йосипових волів і вони «пішли в шкоду» до старої пані — польки, яка жила недалеко від хутора, себто зайшли на її територію і попсували збіжжя. І було тоді таке правило, що коли воли зайшли на землі пані і наробили там шкоди, то пані мала право забрати їх собі, аби покрити свої збитки. Проте Йосип розумів, що без волів не зможе обробляти землю, а значить і годувати родину, тому як був так і пішов до пані просити, аби повернула волів.

І от прийшов він до пані босий, запорошений, в брудному одязі, бо ж працював на землі, і просить аби пані не губила його і малих дітей, аби зжалилася і повернула йому волів: «Пані, я бідний Йосип, там кілька нещасних воликів моїх зайшли до вас, пані, у шкоду, то поверніть мені їх, бо з чого ж я буду жити?! Діти малі повмирають з голоду…».

Щось певно лишилося доброго в серці тієї старої жінки, пожаліла вона дітей Йосипа та й каже: «Ходімо, покажеш, де твої воли, я даю тобі слово що їх поверну». Приходять вони в хлів, де стояли воли, і стара пані каже, аби Йосип показав, які саме «кілька воликів» його, а Йосип і відповідає: «Ось ці, пані, сорок волів мої».

Кажуть, що стара полька аж присіла від несподіванки: «От тепер бачу Йосип, який ти бідний…» Але вона дала слово, тож мусила виконати обіцянку і повернути волів. А з тих пір хутір почали називати хутір Бідного Йосипа», — так переповів В’ячеслав появу народної назви хутора свого прапрадіда.

Серед архівних документів В’ячеслав Тимощук знайшов уставну грамоту, де йдеться про те, що після скасування кріпацтва у 1865 році селяни, що мешкали в Куманівці, викупили землі у місцевої поміщиці Феліції Чеконської. Серед імен людей, які придбали землі, є й Йосип Тимощук. Тож, імовірно, саме так хутір бідного Йосипа з’явився на карті Козятинщини.

За 30 років виріс вчетверо

Ми вже згадували, що цей населений пункт зустрічається в дореволюційних історичних джерелах як «хутір Йосипа Тимощука». Це історичне джерело — «Список населених пунктів Київської губернії» 1900 року. У ту пору вищезгаданий хутір належав до Козятинської волості Бердичівського повіту. Із того, що написано в книзі, стає зрозуміло, що хутір був зовсім невеликий:

«У ньому дворів — 2, мешканців — 15. Землі числиться 40 десятин (це приблизно 40 гектарів — авт.)».

Хутір Йосипа Тимощука проіснував до часів Радянського союзу. На той час він дещо «виріс». За даними першого всесоюзного перепису, проведеного у 1926 році, тут налічувалося 8 дворів і мешкало 29 осіб.

Безслідно зникли

Нині на місці хутора Бідного Йосипа пустка. І таких хуторів, які зникли з карти Козятинщини, дуже багато. Майже десяток хуторів були лише навколо самого Козятина. Один з таких — Рай. Це хутір неподалік Іванковець. На початку 30-их років минулого століття його «з’їла» колективізація.

Аби зрозуміти, скільки подібних хуторів стерли з лиця землі, достатньо переглянути військову карту Шуберта, датовану 1863–1868 роками. Одразу за Сошанськом тут позначений хутір Томащенка. За Перемогою, яка колись називалася Вуйна, свого часу були Жидівці. Зник хутір Калиновий Яр, що був між Вовчинцем та Юрівкою. Немає хутора Суринової, що був одразу за Куманівкою. Так само, як і невеличкого хутора Малинів, що розташовувався за Пиківцями.

І хоча інформації про ці хутори ми не знайшли у дореволюційних джерелах, те, що вони позначені на карті, вже доводить факт їх існування у недалекому минулому.

Їх поглинають інші міста і села

Проте зникають не лише хутори, а й цілі села. Впритул до Збаража, одразу за річкою колись було село Губин. Воно теж зникло з карти України. Але не тому, що люди виїхали з села, покинувши свої землі. Просто Губин приєднали до Збаража і тепер це вже одне велике село, поділене річкою навпіл.

Губин був давнім селом. Якщо вірити даним, наведеним у таблиці перепису населення 1926 року, воно виникло на мапі на два роки раніше, ніж Збараж. Станом на 1900 рік тут було 102 двори і 679 мешканців. Тутешні люди вирощували зерно. У селі були школа грамоти, кузня і водяний млин, а також пожежна частина, яка складалася з двох бочок і двох багрів. Це інструмент пожежників, за допомогою якого розбирають палаючі конструкції.

Губин проіснував майже два століття. Село зникло з карти Козятинщини у 1957 році. Саме тоді виконком Вінницької обласної ради приєднав Губин до Збаража.

Ще один яскравий приклад — Талимонівка. Село виникло у дореволюційну пору. Коли саме — невідомо. Точно можна сказати лише те, що наприкінці 1860-их років на місці Талимонівки були поодинокі хутори, розкидані одне від одного. Із часом на місці хуторів виникло нове поселення, розташоване на схід від залізничної станції Козятин-І. Це поселення навіть мало окрему сільську раду. Її утворили у листопаді 1929 року. До складу Талимонівської сільської ради входили Махаринецькі хутори і Титусівський посьолок.

У 50-их роках минулого століття Талимонівську сільську раду ліквідували, а село у 1957 році приєднали до сусіднього Козятина. Відтоді Талимонівка — мікрорайон нашого міста. Проте його в народі досі називають за старою назвою.

Село, що вимерло

Ще один не менш яскравий приклад — Вікторівка. Не так давно це село було неподалік Воскодавинців і Коритуватої. Воно виникло на мапі Козятинщини у 1811 році. І безслідно зникло у 2012-му. За два роки після того, як загинув останній мешканець села. Про цей випадок писали не лише козятинські газети. Двоє козятинчан знайшли тіло 62-річного Валерія Борецького. Він був останнім мешканцем Вікторівки.

А колись це село процвітало. На початку ХХ століття тут було 63 двори, майже пів тисячі мешканців. Як і в більшості сіл Козятинщини, основним заняттям тутешніх було хліборобство. Зібране зерно мололи на борошно на вітряках, яких в селі було аж три.

Свого часу це село навіть мало окрему сільраду. У документах вона згадується як Вікторівська національна польська сільська рада. Хоча за переписом населення 1926 року переважна більшість людей, що тут мешкали, були українцям, а поляків була лиш третина. Та поступово люди почали покидати Вікторівку. Хтось переїздив до міста, хтось втікав у інші села.

Чи все так погано?

За півтора століття хутори і села не лише зникли з карти Козятинщини. Деякі, навпаки, з’явилися. Так поблизу Самгододка з’явилося Красне. Хоча ще у 1868 році на його місці був хутір. Так само на село Дубина перетворився хутір неподалік Вовчинця.

Ще один приклад — Мухувата неподалік Вівсяників. Трохи більше, ніж півтора століття тому на її місці було два хутори, розташовані поруч. Ще у дореволюційну пору на місці хуторів з’явилося село Костянтинівка, яке нині відоме як Мухувата. Тут були дві кузні, водяний млин та вітряк.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.