Прийомний син - двоюрідний брат

Тетяна народила первістка у достатньо зрілому для жінки віці - 34 роки. І хоча Юрасик народився здоровим та веселим хлопчиком, все ж не радував матір, адже карими оченятами та маленькими ямочками на щічках нагадував їй свого батька - чоловіка, якого вона б воліла забути. Михайло, громадянський чоловік Тетяни, щойно дізнався, що скоро стане батьком, накивав п'ятами, навіть не залишивши своєї адреси. Тому невтішна жінка народжувала сама і тільки старенька матір стала помічницею та розрадницею у самотньому материнстві Тетяни.
Маленький синок зростав, а туга та смуток жінки посилювалися. Іноді молода жінка намагалася втопити свій депресивний настрій у чарці вина. На таке "діло" знайшлися і товариші, з якими згодом все частіше Тетяна стала пропадати з дому. Із Юрасиком залишалась бабуся. Але старенькій Ганна Степанівні було все важче доглядати за онучком, що ріс гарним і допитливим. Не раз вона розмовляла із дочкою, намагалась повернути Тетяну, змусити її звернути увагу на те маленьке диво, яке потребувало уваги і любові саме материнської. Але жінка усе далі віддалялася від своїх рідних. Тепер радість і "повноцінне" життя Тетяна отримувала лише від п'яного спілкування із "товаришами". На одній із таких веселих зустрічей жінка спробувала новий кайф - наркотики. Зрозуміло, що для Юрчика у такому "переповненому" емоціями та враженнями житті Тетяни просто не вистачало місця. Закінчилась історія трагічно. Щойно Юрасику виповнилось чотири рочки, як Тетяни не стало. Померла вона при незрозумілих обставинах, як кажуть рідні, можливо, і насильницькою смертю.
Так чи інакше, але Юрчик залишився сиротою. Ганна Степанівна  оформила опікунство над онуком, але відчувала, що сил і грошей уже не вистачає. Незабаром Юрась пішов до школи, і до матеріальних проблем додались ще й освітні. Хлопчик завдяки природному гострому розуму схвачував шкільний матеріал, як-то кажуть, на льоту, але через свою непосидючість частенько був неуважним і тому виникала потреба у домашніх повтореннях. Цього бабуся забезпечити не могла, тому й попросила позайматися із Юрчиком свою другу онуку (дочку сестри Тетяни). Тридцятирічна Ольга мала вже свого сина-школяра і готувалася стати вдруге матір'ю. До того ж Юрасик і так частенько надовго засиджувався із своїм племінником-ровесником Микитою, а потім, після народження меншого Назарчика, майже зовсім переселився до сім'ї двоюрідної сестри Ольги. Тому, коли одного разу Ольга разом із чоловіком Ярославом прийняли рішення створити прийомну сім'ю, воно нікого не здивувало.
Молоді люди пройшли усі необхідні процедури для досягнення своєї мети: написали заяви на ім'я начальника соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді міської ради із проханням взяти на облік як кандидатів у прийомні батьки, пройшли у Вінницькому обласному центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді курси підготовки прийомних батьків та батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу, перенесли обстеження житлово-побутових умов проживання. "Сім'я характеризується як порядна, із здоровим способом життя, виховання дітей базується на добрих і гуманних відносинах," - такий висновок винесли усі комісії та експерти і шлях до довгоочікуваного сімейного щастя тепер уже дев'ятирічного Юрасика був відкритий.
У спеціальній анкеті кандидатів у прийомні батьки Ольга та Ярослав на питання "Чому ви хочете створити прийомну сім'ю?" майже одноголосно відповіли: "Бо любимо дитину і хочемо, щоб у нього була родина". Це благородне бажання молодих людей і мрія маленького Юрасика справдилися. Можна лише порадіти за тепер багатодітну родину, де материнська любов і батьківська турбота розподілені між трьома синами-богатирями. І навіть неважливо, що один із них - двоюрідний брат своєї матері.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.