Пам'ятаємо. Три роки тому загинув Валентина Мхеідзе, минулого року в цей день не стало Андрія Бабюка

Сьогодні, 22 липня, вшановуємо пам'ять двох наших Героїв – Мхеідзе Валентина Вадимовича та Бабюка Андрія Михайловича

Біографії Героїв нагадала на своїй сторінці секретар Козятинської\ міської ради Ірина Репало.

Минає третій рік, як загинув Мхеідзе Валентин Вадимович...

Валентин народився 22 січня 1981 року в Козятині. Його вихованням займалася бабуся, прищепивши йому глибоку любов до Батьківщини. Він навчався в 4-й школі, а потім з відзнакою закінчив Козятинське професійно-технічне училище залізничного транспорту.

Наш Захисник був надзвичайно добродушною, веселою та творчою людиною з багатьма друзями. Він мав талант до малювання і в шкільні роки створював комікси. У 19 років він одружився, а за два роки став щасливим батьком синочка Давида. До війни Валентин працював дизайнером реклами у Федерації тенісу України та ФК «Динамо».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Валентин не залишився осторонь. Він одразу пішов до військкомату, але спочатку отримав відмову через проблеми зі здоров'ям. Проте на початку 2023 року його таки призвали до Збройних Сил України (в/ч А1890). Він ніколи не скаржився на самопочуття, постійно приймав знеболювальні та завжди повторював, що боїться підвести своїх побратимів. І він їх не підвів. Навіть під час служби він знаходив час для творчості, розробляючи дизайн шевронів.

Остання розмова Валентина з рідними відбулася 19 липня 2023 року. Це була спокійна, тепла сімейна бесіда, під час якої вони обговорювали майбутню відпустку та як почувається його кішка, яку він приніс з лісу.

Солдат, гранатометник механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти 37-го окремого мотопіхотного батальйону 56-ї окремої мотопіхотної бригади (в/ч А3137) Мхеідзе Валентин Вадимович загинув 22 липня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області.

У 2025 році присвоєно звання «Почесний громадянин м. Козятина» (посмертно).

На жаль, його тіло досі не поховано.

Вічна пам'ять та слава! Щирі співчуття рідним та близьким!

Минає перша річниця, як ми втратили Бабюка Андрія Михайловича…

Бабюк Андрій Михайлович народився 24 січня 1972 року в нашому місті. Навчався в 3 – й школі. З малечку любив техніку. Крутити гайки, скласти та змайструвати щось своїми руками - саме це було справжнім задоволенням. Будучи старшокласником познайомився з прекрасною дівчиною Людмилою та зрозумів, що саме вона буде його дружиною і він все зробить для цього.

Після школи вступив в Вінницький автодорожній технікум. По закінченню навчання, здійснились його дві найзаповітніші мрії: одружився та на весілля батьки подарували мотоцикл. Байкер Андрій Михайлович разом з дружиною об’їздили на тому мотоциклі майже всю Україну.

Згодом народився син – Дмитро. А далі строкова служба, яка привела його до першої війни - Грузія, Вірменія, Азейбарджан. Там отримав поранення. Закінчення строкової служби ніс у Коростені у вертолітному полку. Повернувшись додому почав працював в депо башмачником, але згодом пішов на м’ясокомбінат.

У 1993 році народилась донечка Світлана. У 2010 році повернувся в локомотивне депо. У 2014 році розпочалась війна та народився перший онук. В 2015 народилась онучка і Андрій Михайлович пішов захищати своїх хлопців та дівчат. Два роки, молодий дідусь, учасник АТО дивився у очі смерті на Луганському напрямку. А далі знову депо. 24 - е лютого 2022 року застало його у відрядженні в Миронівці. Донька з чоловіком привезли дітей і в перший день пішли в ТРО. Далі їх занесла доля до Бахмуту. Звільняли Харківську та Херсонську області.

Пізніше пішов воювати син. Через рік у 2023 році діти прийшли у відпустку і Андрій Михайлович не витримав та поставив дружину перед фактом: «Діти воюють а я на дивані лежу. Завтра о 5 годині я маю вже бути у військоматі». Дружина третій раз провела чоловіка на війну. Андрій Михайлович одразу потрапляє на Покровський напрямок. За два роки був майже на всіх напрямках. На самі важкі завдання визивався іти сам. Евакуація побратимів також він. За два роки служби жодної втрати. Він вмів і відчував як і кудою можна виводити хлопців. Він настільки ювелірно виконував всі поставленні завдання, що отримав позивний «Ювелір». Хлопці поважали його та говорили сміючись «Ти щасливчик, Ювелір». Веселий, добрий, впевнений в собі чоловік допомагав та підтримував всіх, хто потрапляв в поле його зору.

3 липня отримав важке поранення та лише через три доби його забрали в госпіталь у Запоріжжя. Переніс 5 операцій, зупинка серця, реанімація. Переправили у лікарню ім. Мечникова у Дніпрі. Дружина весь час була поруч. Підтримувала як могла. Вірила та сподівалась. Лікарі робили все можливе, але нажаль, солдат Бабюк Андрій Михайлович, гранатометник 1 – го стрілецького відділення 1 – го стрілецького взводу 3 – ї стрілецької роти військової частини А 7335, 22 липня 2025 року - помер.

У госпіталі не стало справжнього патріота із загостреним відчуттям справедливості, щирого та небайдужого. Таким знала і любила його сім’я, рідні, друзі, побратими. Він боровся за своє. За свою землю, за свій дім. Він хотів повернутися з Перемогою.

Похований Воїн на центральному кладовищі на Алеї Слави.

Вічна пам'ять та слава! Щирі співчуття рідним та близьким!

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.