«Ми «Джека» всі дуже любили і там, на фронті, 500 сердець стискається від болю»

Вячеслав Гончарук

Михайло Іщук мав неабиякий талант до науки. Після інституту працював на молокозаводі наладчиком обладнання, а в нашому училищі зробив комп’ютерну революцію.
Та найбільший його талант проявився на війні в модернізації дронів. Завдяки йому з'явилися «Дракони», які випалюють посадки з ворогом

У середу, 13 листопада, громада прощалася з Героєм.

Михайла Іщука знали не тільки в Козятині. У нього було друзів по всьому Козятинському краю. Зустріти його і провести в останню дорогу стали в живий коридор друзі Героя з Сестринівки, Пиковця, Вернигородка, наші місцеві і 500 людей з училища.

Спочатку з Михайлом прощалися біля будинку Героя. Панахиду за загиблим воїном провів настоятель Храму Покрови пресвятої Богородиці Василь Влізло, а по її завершенні траурний кортеж рушив до храму Покрови.

В голові колони — портрет воїна та його нагороди: медаль «Захиснику рідної землі», медаль «Незламним героям російсько-української війни», нагрудний знак «Золотий хрест», медаль «За оборону рідної Держави», відзнака «За вірну службу» 3 ступеня, почесна нагорода «Зірка пошани», відзнака «За героїзм та патріотизм», відзнака «Залізний хрест». А ще Михайло мав рідкісну групу крові — 4 мінус і був «почесним донором України».

Чин похорон в храмі Покрови пресвятої Богородиці за загиблим воїном провели настоятель храму отець Василь, військовий капелан Олександр, настоятель церкви святого пророка Іллі Роман Масира та настоятель Свято Покровського храму села Сестринівки Іван Дуник.

Далі — прощання з Героєм на площі.Мітинг скорботи і пам’яті відкрила начальник відділу культури козятинської міської ради Світлана Рибінська.

— Клята, жорстка, нещадна війна продовжує забирати найкращих і найрідніших. Не дивиться в обличчя тим, у кого така жага до життя. В кого мрії, кого чекають вдома діти та кохана дружина, які щохвилини моляться за свого воїна в надії зустріти його на порозі дому та обійняти свою найдорожчу людину.

Наша громада і вся Україна одягла чорну хустину, очі висохли від сліз, а серце розривають два почуття: пекельний біль за тими кого вирвали з життя та люта ненависть до кожного московита, — сказала ведуча і перейшла до біографії Героя.

Михайло народився 23 травня 1975 року у місті Вінниця. Пізніше сім’я проживала у Мурованокуриловецькому районі, там відвідував садок та початкову школу. Наступним місцем проживання була Молдова — Фалешти. Мама влаштувалася працювати до місцевої школи. Там здобував освіту і Михайло. Ще зі шкільних років дуже захоплювався хімією та фізикою і проявляв неабиякі здібності до таких не простих наук. За успішне, зразкове навчання був відзначений золотою медаллю. Також, навчався в музичній школі по класу баян. А в студентські роки самостійно освоїв і гітару.

Для мами та сестри був справжньою опорою, захистом, підтримкою, справжнім чоловіком у родині. Згодом Михайло вступив до Вінницького політехнічного інституту.

Коли окупанти зайшли в Придністров’я, де проживали на той час мама та сестра Михайла — родина змушена була переїхати. Тепер їхнім домом стало наше місто Козятин. По закінченню інституту Михайло працював на місцевому молокозаводі, налаштовував обладнання.

А вже в нашому училищі стояв у джерел запровадження комп’ютерної спеціалізації. Незабаром відкрив комп’ютерний центр. Це було зовсім новим видом бізнесу у нашому місті. Більшість все ж знали Михайла, як представника виробництва «Корса». Чоловік, який завжди розвивався та удосконалювався, талановитий, успішний підприємець.

Та найбільшим його талантом було бути люблячим чоловіком та найкращим татом. Дружина каже «Мрія кожної жінки. А як він любив своїх доньок… Називав їх «Мої принцеси». Михайло був тим чоловіком та татом, за плечима якого було безпечно спокійно, надійно.

Війна розкрила Михайла як неймовірну людину та воїна. 24 лютого 2022 року вранці вже був у військкоматі. 25 лютого 2022 році Михайло вже був призваний до нашої бригади ТРО. 3 липня 2022 року — Бахмут, 120 днів пекла. Пізніше — військова частина А 7221 — 684 дні на нулі без ротації.

І коли в сім’ї казали: «Може б повернувся вже? Діти без тебе дорослішають…», він відповідав: «Я пішов на війну, щоб ви жили спокійно, щоб вас захистити».

Коли приїхав у першу відпустку, поділився з дружиною, що багато переосмислив на війні.

Михайло керував відділенням ударних безпілотних авіаційних комплексів. Його технічні навички та талант врятували не одне життя наших військових. Техніку він власноруч налаштовував, вдосконалював, впроваджував нові технології. Його підрозділ був повністю укомплектований молодими хлопцями. Ставився до них, як до рідних дітей. Навчав і беріг. Водночас забезпечував чітку організацію. Навіть військовий побут був бездоганним.

У 2023 році проходив навчання у Німеччині в Рамштайні. Михайло Іщук Олександрович мав багато нагород, які були ще одним свідченням його мужності, свідомості, патріотизму та розуміння того, які насправді мають бути пріоритети у кожного українця у такий непростий для країни час.

Ввечері, 8 листопада, рідні Михайла, як завжди чекали від нього дзвінка. Зателефонував командир. Страшна звістка обпекла свідомість.

Командир 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів військової частини А 7221 сержант Іщук Михайло Олександрович, призваний на військову службу 25 лютого 2022 року, під час виконання бойового завдання, вірний військовій присязі, виявивши стійкість та мужність 8 листопада 2024 року біля населеного пункту Лугівське, Малотокмачанської територіальної громади, Пологівського району, Запорізької області — загинув, — сказала крізь сльози ведуча і запросила до молитви священників Православної церкви України.

На площі ми попросили розповісти про Михайла директора залізничного училища Андрія Стецюка:

— Коли він до нас прийшов, у нас було тільки три комп’ютери. Він сказав, що треба 10. Я на другий день купив в училище 10 комп’ютерів. Він зробив у нас комп’ютерну революцію в педагогічному колективі і зараз у нас завдяки йому є класні спеціалісти з обробки інформації та комп’ютерного набору.

Олександр Шевчук з Михайлом товаришували, бувало, що пересікалися в будівельних справах.

— Міша не тільки був класним спеціалістом у всьому, а й дуже людяним і надійним, — розповів Олександр, — Саме з його розробки беспілотника був знищений дорогий комплекс Муром-М.

На мітингу слово мали військовий капелан отець Олександр, секретар міської ради Ірина Репало, директор Козятинського залізничного училища Андрій Стецюк, заступник командира в/ч А—7221 з психологічної підтримки персоналу старший лейтенант Євген Глазирін, засновник компанії вікна «Корса» Олександр Романєєв. Всі вони говорили про важку втрату. Висловлювали співчуття мамі Героя, дружині Оксані, донькам Ярославі, Соні, Анні, Насті, сестрі, його близьким і друзям. Командир групи побратимів зачитав наказ командира в/ч А—7221 від 9 листопада 2024 року нагородити Михайла Іщука відзнакою «Хрест бойового братерства» посмертно. Ірина Репало розповіла, що коли Михайло приїздив у відпустку, то дружині розповів, що на фронті він зустрів 18-річного хлопця. Михайло навчав його і оберігав його. «Серед самих дорогих людей у мене є ти, чотири мої доньки, мама, сестра і син, якого мені подарувала війна», — казав Оксані.

Після виступів з Героєм стали прощатися.