Кафе, що породило козятинську народну творчість — «Сіван»

Про кафе «Сіван» я вперше почула від нашого читача Віктора, який розповідав нам про інший козятинський заклад — «Каштан». Пам’ятаєте пісню Олега Газманова «Ты морячка, я моряк»? Вона була неабияк популярною у 90-их роках. Там були слова «Ты на суше, я на море, мы не встретимся никак». Віктор каже, що козятинчани придумали свою версію з двома популярними колись кафе у центрі Козятина і наспівували цю пісню дещо інакше — «Ты в «Сиване», я в «Каштане», мы не встретимся никак».

— Сиділи якось ми, і мені один чоловік каже: «Вікторе, ти забувся, що там пісня така була Олега Газманова?». Я кажу: «Чого це я забув?» От він мені наспівав і нагадав про цю пісню, — розповідає козятинчанин Віктор.

Все почалося із зупинки

Як і «Каштан», кафе «Сіван» теж було у центрі Козятина, проте якщо перший заклад розташовувався біля проходу до переходки, то другий — дещо далі, за садочком № 2, на перехресті вулиць Підгорбунського і Карла Лібкнехта, яка нині називається Грушевського.

— На тому місці колись стара хата була, — згадує Віктор. — Там баба жила. Потім ця баба дала шматочок своєї хати під Трансагентство в найми. А потім вона померла, залишилася комунальна хата і вона пішла у власність держави. Тоді в міській раді утворили Будинкоуправління і поселили його в тому приміщенні.

Це все було ще до того, як там з’явилося кафе, про яке ми розповідаємо. Згодом Трансагентство переселили з того приміщення і взялися там робити автобусну зупинку. І саме ця подія пов’язана з виникненням у Козятині кафе «Сіван».

— Звідти автобуси їхали на Кашперівку, Вернигородок, Білопілля, Непедівку, Верболози, — продовжує наш співрозмовник. — А над дорогою стояв ларьок. У тому ларьку жінка торгувала пивом, пиріжками. Потім у цей ларьок, коли вже обладнали більш-менш автобусну зупинку, посадили диспетчера, який продавав квитки. А поруч зробили ще один ларьок, більш-менш сучасний, обклали його цеглою і назвали «Сіван». На вивісці було російською написано «Сиван». Ми ж тоді були всі російськомовні.

До речі, слово «Сіван» означає третій місяць у єврейському релігійному календарі. Він припадає на травень-червень за нашим, григоріанським календарем.

Із кафе одразу у витверезник

Якщо в «Каштані» постійними відвідувачами були залізничники, то в «Сівані» завсідниками були пасажири автобусів, які відправлялися з зупинки поруч із закладом.

— Саме приміщення було невеличке. Типу як ларьок на два з половою на три. Все було на виніс. Стояли біля віконечка, купляли. Там через те вікно пиріжка подала, в стаканчик налила — і пішло-поїхало. Пиво, вино, горілка — все було. А колись же була боротьба з алкоголем і з п’яницями. Працював тоді у Козятині медвитверезник. Там, де колись була пожежна частина (на вулиці Героїв Майдану — авт.). Коли вже пожежну частину побудували нову, то в тому місці зробили витверезник. І оце тільки так — зібралися всі немісцеві, бо хто ж тоді приїжджав — в основному приїжджали колгоспники. Із села дядько добрався, але ж не так хоче щось зробити, як випити цієї казьонки. Зайшов, там ящики стояли для сміття, заховався за ними, ковтнув, не встиг вийти, як його вже забрали і повезли у витверезник, — сміється чоловік.

Заклад із райською назвою

Своєї кухні у «Сівані» не було. Позаяк цим закладом завідувало «Громадське харчування», що козятинчанам більше знайоме як «Общепит», пиріжки та інші харчі сюди привозили звідти.

— Контора цього «Общепита» колись була на тому місці, де центральний універмаг «Ювілейний». Там стояв барак єврейського типу. Там був Горторг, контора, якою завідував Драмарецький. Там колись і магазини були, і ломбард, і ще багато чого. Колись навіть мій дідусь ішов у ломбард, але з другом трохи випили, і він впав у кадуб з олією. А був вдягнутий у кожусі. То поки його витягнули з цього кадуба, то кожух всеньку олію вибрав на себе, — згадує Віктор.

Цей єврейський барак, про який розповідає наш співрозмовник, був старовинною дореволюційною будівлею. Його називали будинком Скробецького. У часи Російської імперії в одній половині приміщення мешкав фармацевт на прізвище Скробецький, а в іншій він тримав аптеку.

— Потім наприкінці 60-их років почали будувати універмаг і ці хати повалили аж сюди до магазина Грека (магазин на розі Пилипа Орлика і Грушевського — авт.), — продовжує Віктор. — Тоді «Общепит» пішов у Колгоспну чайну (приміщення на розі Пилипа Орлика і Стуса, колишній магазин «Гурман»), а Горторг на другий поверх, де сьогодні «5 елемент».

Що стосується кафе «Сіван», то на його місці на межі 80–90-их років відкрили кафе «Едем», а пізніше — магазин дитячих товарів. Тому за козятинчанами закріпилася народна назва цього місця — «стара Ляля», або інший варіант — «стара автостанція».

Якщо ви пропустили наші попередні публікації про старі кафе Козятина, радимо зазирнути сюди

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.