Хай співає серце…

Навкруги тиша. Зимовий вечір вже позбирав до своїх домівок родини. Вечеряють. Бавляться з дітьми. Розповідають, як пройшов день. А у вікнах Самгородоцької музичної школи ще довго буде горіти світло, лунатиме музика, чарівний спів і твердий, але лагідний жіночий голос. Діти не втомлюються, а з відчуттям великого захоплення слідкують за її рухами, слухають її настанови, ловлять кожне слово, а слова у неї мудрі, правильні, щирі. Вона всім серцем прикипіла до дітей.

Світло в шкільних вікнах запалюється рано-вранці, а вимикається пізно ввечері, коли вона останньою залишає школу. Вона живе її життям. Школа – це місце, де вона відкривається, де хвилюється, любить і співає її серце. Вона ніколи не втомлюється з дітьми. Вона вміє в них бачити таланти. Вона живе заради кожної дитини. Вона вміє їх згуртувати разом, а вимагати відповідальності від кожного окремо.

Від маленького до великого із задоволенням поспішають сюди діти. І у вихідні дні вона з ними, і в будні. А які концерти вона влаштовує. Батьки не впізнають своїх дітей, на сцені вони – майстри. Тут вони і грають, і танцюють, і співають. Вони живуть поєднані великим талантом, творчим подихом. А які художники тут виховуються. Діти свого рідного краю, рідна земля яких виростила і покропила любов’ю. У ній живе могутній вчитель, музикант, товариш і порадник. Вона уміє навчити і радіє, коли діти уміють відкритися. З нею вони завойовують світи. Це її учні лауреати, переможці Міжнародних і Європейських конкурсів. Їх голоси чули в Празі, Німеччині, Австрії, Польщі. Їм аплодували, із задоволенням запрошували приїздити ще і ще. А вона спостерігала за цим чудовим дійством і в її очах бігали хитруваті вогники щастя.

Вона, колишня студентка Одеської консерваторії, стала великим майстром. Вона не прагне, щоб про неї говорили, вихваляли, але вміє радіти і слухати дитячі душі. Навіть коли кому не дуже добре вона вміє полікувати і зашпори вмить відійдуть. Адже всіляке трапляється у житті. Але її учні не зіб’ються з обраного шляху, бо за ними завжди слідкують очі  улюбленої вчительки і її витривалий голос наставника, який ніколи не підведе, не зрадить, як багато в світі незалагоджених ран, які бурхають в дитячих душах. А вона вміє розгледіти в них цей біль і радість, талант і звичку. Вона їх лікує, рясно поливаючи своєю материнською любов’ю і турботою, і вони воскресають.

Обдаровує Господь таких людей. Талановиті люди, талановиті в усьому. Говорити про Світлану Петрівну Воронову можна довго і багато. Вона на це заслуговує. Дбайлива господиня, любляча мама, кохана дружина, мила і добра бабуся, золота теща і просто Ангел-охоронитель для своїх близьких.

Вона вміє відшукати в дітях такий cкарб, який невідомий нікому. Серцем вона відчуває чужий біль і вміє його знищувати за допомогою музики. Вона не тільки директор, вона людина, жінка, мати, порадник, товариш, а скільки скривджених болем сердець нею вилікувано. Скільки слушних порад надано. У скількох душах запалено зіркових вогнів. Музиканти, композитори, співаки – це її невичерпна нива, осяяна вечірніми зорями і яскравим сонцем, радістю і життям, в якому чільне, святе місце займають діти, які до неї хиляться.

Хай ніколи не гасне світло в її віконцях. Хай любов’ю зігрівається її оселя, затишком родина і щастя людське не покидає її ніколи.

Тетяна Вогник

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.