Герою Соціалістичної праці Яніні Івановій 90!

Народилася наша героїня в сім’ї колгоспників. Крім неї в батьків були ще дві доньки. Старша сестричка, на жаль, не пережила 30-ті. У 33-му з харчами допомагав материн брат. Дядько трирічної Яніни працював в радгоспі трактористом. Кожен день він отримував як плату за трудодень пляшку молока. Її він ділив між племінницями.

Коли почалася Друга світова війна, батька, який працював на фермі, евакуювали в Тамбовську область, село Васищево.

— Чотири місяці туди йшли. Вийшли ще влітку, а на місце призначення прийшли, коли брали перші заморозки, — згадує ювілярка. — Батька звідти забрали на фронт. Дійшов до Курської дуги і додому з війни вже не повернувся.

— У 44-му коли мені було 14-ть, ми повернулися в рідні краї, — продовжує свою розповідь Яніна Іванівна. — З тої пори я й розпочала свою трудову діяльність. Стала працювати на фермі телятницею. Наше господарство спеціалізувалося на вирощуванні племінного стада. У мене було 120 телят і я єдина на область мала приплод більше кілограма щодоби на кожне теля. У наше господарство стали з’їжджатися тваринники з усіх куточків Радянського Союзу за досвідом.

За високі показники привісу молодняка Яніну Іванову нагороджують Орденом Леніна і Золотою зіркою Героя Соціалістичної праці. За поданням керівництва бурякорадгоспу «Самгородоцький» нашу ювілярку обирають депутатом українського парламенту.

— Та Верховна Рада була не такою як теперішня, де тиждень працюють і місяцями відпочивають, — розповідає Яніна Григорівна. — Тоді депутати на з’їзд приїхали, себе показали, завдання отримали і назад до телят на ферму. Я все встигала: доглядати за телятами, передавати досвід, сама проходила курси підвищення кваліфікації. Коли була молодою, навіть не знаю, звідки брався той досвід. Скоріше то був не досвід, а любов до теляток. А вони відповідали мені тим, що набирали вагу.

За видатні здобутки в тваринництві нашу співрозмовницю в 1968 році призначили бригадиром молочно-товарної ферми. На цій посаді працювала до виходу на заслужений відпочинок. Паралельно ще двічі обирали її депутатом українського парламенту.

— Яніно Григорівно, чим ви тепер займаєтесь? За вас не забули?

— Мене запрошують на свята чи урочисті заходи. Тільки я вже нікуди не йду. Хіба що на дворі прогулятись. Іноді до мене приходять.

— А яке здоров’я маєте? Не підводить? — запитуємо ювілярку.

До розмови підключилася племінниця Ірина.

— На її вік вона виглядає героєм. Навіть щось робити береться. То тарілки їй хочеться мити, то пил витирати, де вже вона витерла пил. Ходить на прогулянку регулярно. А за свою роботу за телят та за ферму тільки й розмови кожен день. Змалечку звикла працювати. Очима все зробила б, тільки роки таки беруть своє, — каже Ірина.

Про життєвий шлях депутата парламенту трьох скликань можна написати не одну книгу. Тільки відчуваємо, що ювілярка вже трохи втомилася, але чекаємо, коли розповість, як її Володимир Щербицький в президію запросив. Цей епізод вона на все життя запам’ятала.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.