Діамантове весілля. 60 років разом – в горі і радості

Подружжя Войтків прожили в парі 60 років і пережили разом чимало труднощів

Іван Войтко вподобав Олену на сільській виставі. Красива 17-річна дівчина грала головну роль, любила сцену і художню самодіяльність. Між молодими відразу блиснув вогник кохання. 

— Тато прийшов з армії, а мама була аматоркою-артисткою. Після цієї вистави познайомилися, стали зустрічатися. Згодом, 19 квітня, на третій Великодня, вони подали заяву в РАГС, — розповідає донька Тетяна Цюцюра. Розписали закоханих того ж дня. Цікаво, через 60 років діамантове весілля теж припало на Великоднє свято. 

– У батьків була подвійна радість. Проте як згадати, життя прожили не легке. Бідність, важка праця, – каже Тетяна. – Тато спершу працював кондуктором на залізниці, потім механіком. Згодом керівником потяга. Мама теж працювала на залізниці механіком. Обоє сумлінно виконували свою роботу, мають чимало нагород та грамот.

Не дозволяли горю зруйнувати родину

Родину Войтків труднощі спіткали часто. Пліч-о-пліч долали їх, оберігали родинне гніздечко. Пан Іван завжди мріяв мати сина. Доля двічі випробовувала його. Перший син помер у сім місяців, а другий хлопчик прожив лише три дні. Подружжя  не дозволило горю зруйнувати їх міцну любов та родину.  

— Мої батьки виховали трьох дівчат. У меншої сестри – 5 дітей. Вона теж по батьківській лінії пішла на залізницю. Мама з татом жили важко, але тримались одне за одного. Будували дім. Моє дитинство пройшло в бабусиній малій хатині, де проживало разом 12 осіб. Усі тіснилися, були при купі. Мама з батьком щовечора гаптували при старій лампі занавіски, продавали їх, аби заробити грошей на дошки та балки для будівництва. Як не було важко, вони завжди одне одного розуміли із півслова. Ніколи не ображалися на дрібниці.

Одного дня Олена Войтко потрапила до лікарні. Їй зробили важку операцію.

 — У мами було зараження крові, багато містян здавали кров, аби її врятувати. На щастя, все обійшлося і вона вижила, проте залишилась інвалідом першої групи, — розповідає донька. – Крім того, в неї астма. Зараз вона пересувається на інвалідному візочку, іноді на милицях. У батька навіть думки не було залишити маму. Мама моя завжди оптимістично ставиться до життя, жартує, посміється, іноді лікарів заспокоювала, аби не хвилювались за неї. Завдяки цьому оптимізму і радості, – вона всупереч усім недугам – досі живе і радіє життю.

Зв’язав костюм та купальник

Іван Войтко не зловживав алкоголем. Жінка цінувала його. Родина ніколи не виносила суперечки далі порогу. Усе вирішували двоє, навіть так, що і діти не знали про це. Донька розповіла, що батько дуже хотів догодити мамі, якусь нову річ придбати на день народження. Проте грошей інколи не було. Колись були журнали «Радянська жінка». З цих журналів пан Іван сам робив викрійки, купував тканину, викроював. 

– У нас було дві швейні машинки. Перший костюм він пошив з легкої гарної тканини. Мама казала, що буде його до смерті зберігати, – каже Тетяна Цюцюра. – Ще батько гарно в’яже, і светри мамі зв’язав і купальник. У сестри служив син в АТО. Бабуся і дідусь більше сотні шкарпетків зв’язали і передали воїнам. Після того бійці дуже дякували, а батьки були на сьомому небі від щастя, що змогли поділитися своїм добром.

На золоте весілля – вінчалися

—   Мама моя завжди догоджає батькові. На кожне свято спече, накрутить ковбаси, шинки поробить, — ділиться Тетяна. - Батько любить борщ готувати. Ніхто так не вміє готувати як він. Дуже смачно! Зараз я уже доглядаю за ними, готую, прибираю.  

Десять років тому організувала батькам золоте весілля. Вони обвінчалися у церкві, ставали знову на рушник. Усе, як в молодості: були дружби, грала музика, самі приготували на стіл, запросили чимало гостей. Батьки були дуже щасливі. 

– Зараз ми не могли пишно відсвяткувати діамантове весілля у зв’язку з карантином. Проте мої батьки молодці, завжди підтримують одне одного, – розповідає Тетяна. – Дай Боже усім так разом старість доживати, в мирі, злагоді. Батьки саме так і нас виховали, і ми за це їм дуже вдячні. Я зараз не можу і дня прожити, аби їм не зателефонувати. Тато жартома називає мене «наш волонтер».

Має родина Войтків зараз 11 онуків та 8 правнуків. Усіх дуже люблять і бажають усім парам любові, терпіння і взаєморозуміння. А секрет щастя, кажуть, дуже простий —  спілкуватися частіше одне з одним і дослухатися одне до одного.

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.