90 років виповнилось Ростиславу Чернишу

13 квітня відзначив своє 90-річчя Ростислав Черниш. Народився він у сім’ї інтелігенції. З дитинства мріяв бути військовим. Хотів бути схожим на Будьонного чи Чапаєва. Надихала підлітка на такі думки любов до коней.

Йому було 14 років, коли почалася Друга світова війна. У дні окупації, на скільки було можливо, сім’я Чернишів допомагала партизанам продуктами харчування. А в 17 років юнак Ростислав вступив до артилерійського училища.

Поки молодий артилерист вчився, скінчилася війна і потреба по комусь стріляти відпала. Але в послугах відмінника навчання хрест не поставили. І сьогоднішній іменинник став спеціалістом з військової підготовки.

“Так не годиться, що педагог без педагогічної освіти”, — думав він. Тому і вступив до Бердичівського педагогічного інституту, який закінчив з відзнакою.

Після вузу  Ростислав Архипович працював вчителем Сестринівської школи. Це був 1954 рік. Можливо, хтось інший зупинився б, адже предметів, які міг викладати, вистачало. Та в школу червонодипломник Черниш прийшов не предмети викладати, а думав, як спілкуватися з дітьми. Навчаючи дітей, сам прагнув вчитися. Знову став студентом вищого освітнього закладу. На цей раз Вінницького педагогічного інституту без відриву від роботи, заочно. Уже після закінчення цього вузу (також з відзнакою) Ростислав Архипович міг викладати в школі майже всі предмети за шкільною програмою.

Будучи від природи хорошим психологом, він знав, з чим заходить до учнів у клас. Адже до 10-класників не можна зайти з тим, з чим у 5 клас... Учитель старався, щоб учні були дисциплінованими, виховував їх через жарти.

Газеті “RIA-Козятин” ювіляр розказав такий випадок. На урок запізнилась учениця. Зайшовши в клас, стала виправдовуватись. Учитель каже їй, що ти переді мною ні в чому не винна. Я тобі дякую, ти ж прийшла до школи. А от у своїх однокласників ти час забрала. Виявляється, в своїх однолітків пробачення просити складніше, ніж перед вчителем. Тому старалися не запізнюватись.

За 46 років перебування в школі, Ростислав Архипович був викладачем української, російської мови та літератури, військової підготовки, фізичної культури. Учителем історії і географії. Він модернізував слюсарну та деревообробну майстерню. Сам сконструював два фуганки, які подарував школі. Згодом їх подарував: того, що 120 см — майстру з праці, меншого, яким можна працювати одною рукою — талановитому учню.

Про таких, як Ростислав Архипович кажуть: вчитель від Бога. Але так іноді називають тих, хто далекий від такого оцінювання. Скоріш за все, так пишуть тільки для того, щоб комусь догодити. Тому скажу інакше: це людина, яка народилась для школи і учні, які в нього вчились, пам’ятають свого вчителя.

Ростислав Архипович, мабуть, працював би в школі по сьогоднішній день.Та трапилася біда. Захворіла його дружина Нінель Олександрівна. Звільнився з роботи, щоб рятувати свого друга по життю і сімейну опору, з ким поставили на ноги 4-ох дітей...

Зараз ювіляр має міцне здоров’я. Каже: не кожному вдається стиснути мою руку так, щоб я сказав: “досить”. А от на душі погано.

— Пенсія мала? — запитали ми у нього.

— Та ні, за Україну переживаю. Скрізь розруха.

Запитали ще, чи шкодує пан Ростислав за комуністичним минулим. Він відповів, що не шкодує.

— У партії я не перебував, — каже. — Мені боляче, що рушиться те, що було побудовано.

Більше запитань газета не ставила ювіляру, бо на іншу тему перейти не виходило...   

Від редакції: Газета приєднується до всіх привітань на адресу Ростислава Черниша з приводу його 90-річчя. Бажаємо йому гарного настрою і хороших людей, що оточують!

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.