50 років тому були однокласниками

- Аркадій Пахомов став таким інтелигентом, - пишається класний керівник Ольга Бойко, розглядаючи фото - Ярослав Гавловський усе життя працював на флоті. З Ольгою Пилипчук ми стали справжніми подругами. Вона працювала у Києві у науковій установі. Ми весь час із нею підтримуємо зв'язок.
На зустріч випускників через 50 років усі приїхати не змогли. Та лише тому що їх вже немає серед живих.
- Навчався у нас такий учень Флор Корніюк, - розповдіає Ольга Романівна. - Він був гарним організатором. Організовував учнів та вони разом допомагали мені по господарству. Й досі у дворі росте посаджений ним кущ смородини.
Решта учнів, із Омська, Одеси, Мінська, Севастополя, Херсона, Каховки, Гомеля, Києва, Бердичева, Барановичів, приїхали до рідної школи.
- Двох учнів я навіть не впізнала, - посміхається класний керівник, - стільки років минуло. Вони зателефонували до мене додому та сказали, що чекатимуть у школі. Я відчула велику радість, що маю можливість поспілкуватися з тими, з ким у мене були такі гарні стосунки.
Говорили про різне. Про те, хто чим закінчив свою діяльність. Та більше згадували шкільні роки.
- Пригадали як усім класом ходили на дискотеку у залізничний клуб. Без мене вони не йшли, - посміхається Ольга Романівна.
Домовилися і про те, що наступні зустрічі мають бути частішими. Щороку зустрічатимуться на Проводи, що після Великодня.
Півстоліття тому вони були випускниками першої школи. Та спочатку стали гарними друзями, яких об'єднала у дружню шкільну родину улюблений класний керівник Ольга Бойко.
- Я прийшла до них у клас у 28-річному віці. Вони вже були учнями дев'ятого класу, а для мене це був перший досвід класного керівництва.
Ольгу Романівну зовсім не лякало те, що доведеться працювати із вже дорослими дітьми. Її головна зброя - любов до них.
- У мене завжди були гарні стосунки з учнями, - пригадує Ольга Бойко. - І хоча у класі навчалося 38 учнів та нам вдалося стати дружньою командою. Я показала їм, що можу співати, танцювати, ставити вистави. Та попередила, коли слухатимуться мене, усе буде добре. Так і знайшли спільну мову.
- Вона була нам як сестра, - пригадує один з учнів Віталій Горковчук. - На початку навчального року так сталося, що помер наш попередній класний керівник. Ми дуже його любили. З класом домовилися піти до директора та сказати, що довчимося рік самі, без нового. Аж тут, до нас прийшла Ольга Романівна. Вона була така весела, компанійська, що ми стали справжніми друзями.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.