Водокачку викопали лопатами — забивали дубові палі, глину для замка ногами місили

• Вечором понеділка нам зателефонував наш добрий знайомий. Він з іронією повідомив: «Кудою я буду бігти на стадіон, коли місток завалиться» і додав вже з іншої сторони греблі частина колони відкололася».
• Нагадайте владі, що за тиждень два потепліє.

Зранку наступного дня ми були біля греблі. Дивилися на скільки ми є «спеціалістами» у гідротехнічних спорудах і якихось змін, які могли статися з грудня минулого року ми не побачили. Половина середньої колони, як висіла в повітрі, так і висить і поки не відкололась. Можливо, тріщин в колонах побільшало, так за тріщини в повідомленні нашого знайомого не йшлося. Вирішили, що це дійсно був дзвінок на перспективу— нагадати владі, що йде до тепла і біля греблі вже треба щось робити.

Так ми могли від греблі водокачки поїхати ні з чим, якби ми не зустрілися з спеціалістом з будівництва гідроспоруд Василем Андрійовичем.

Вже разом з ним ми ще раз спустилися до середньої колони і він розповів, в чому саме криється небезпека.— Середню колону вода підмиває. Її стало підмивати давно саме з тої причини на водокачці «монах» робили З кожним днем вода розрушає якусь частину споруди. Гребля, може завалитися в любий момент і може ще стояти я навіть не берусь сказати ще скільки років. Міст греблі витримав трактор з завантаженим причепом і камаза без вантажу. Тобто міст витримує навантаження на нього приблизно у 18 тонн. Лісовоз з дровами значно важчий і правильно водій автівки зробив, що не хотів випробовувати долю та поїхав в об’їзд каже Василь Андрійович. Потім спеціаліст по гідроспорудах став розповідати про греблю.

Сама гідроспоруда побудована до толку. Її будував імператор, коли будували наш вокзал. Не особисто Микола ІІ, а при ньому будували вокзал, депо, залізницю.

Де зараз стара водокачка, то була земля, де засівали поле. Де нова водокачка там текла річечка. Стару водокачку викопали люди лопатами, а землю підводами коней вивозили на луг. Будували вокзал, а для паровозів потрібна була вода. Де було брати воду тож викопали водокачку З водокачки качали воду на залізницю розповідав спеціаліст будівельник.

—Щодо греблі, то я вам, як спеціаліст в цій галузі можу сказати Основа греблі збудована дуже добре. Тут забиті дубові сваї і, щоб не поїхала вся гребля в ній є глиняний замок. Він є на греблі і навколо водокачки. Глину люди місили ногами вона засохла і не пропускає воду. А той монах, що зробили у наші дні він зроблений дуже неправильно тому, що за деяких обставин ми можемо залишитися, навіть без технічної води. При царю зробили так, як має бути. Все зроблено по гідротехнічних нормах. Для того, щоб не пропускати воду через саму дамбу, то робиться глиняний замок. Саме в технології замісу глини і криється той норматив, коли споруду робили на віки.

Ще ми у Василя Андрійовича запитали, звідки він знає, що водокачку викопали люди лопатами, куди землю вивозили і звідки він знає, що десь під камінням греблі є той глиняний замок?.—Мені всю історію з водокачкою мій прадід розповідав. Його розповіді підтвердилися, коли на водокачці монах робили. Під час робіт виявили глиняний замок на дубових сваях. І розбити його було навіть за сучасної техніки ой, як не просто. І те, що той монах зробили так, як зробили, то була велика помилка.

—То це ваш прадід дав вам поштовх до вашої майбутньої професії інженера гідроспоруд?

—Ні то вже зовсім інша історія, коли у мене буде час, а у вас бажання слухати розкажу, чому я обрав таку професію. Взагалі про наше місто я багато цікавого можу розказати.