«Вода як віра, хто вірить — для того вона цілюща»

• Небайдужість. Олександр Голодняк довгий час опікувався капличкою біля джерела в урочищі «Степ», на березі Гуйви.
• Але зараз він прикутий до ліжка і непокоїться, щоб поки стане на
• ноги, стежка до Божого джерела бур’янами не заросла

Олександру Голодняку 85 років, він спадковий церковний майстер. Коли був 17-річним хлопцем, почав переймати тонкощі роботи з бляхою від батька і діда у церкві Святої Мучениці Параскеви. Саме там, в історичній пам’ятці ХІХ століття, якою є храм Святої Параскеви, до юнака прийшла віра в Бога. Його тоді вразив настоятель храму і цілитель Іоан Дубровський. Це саме той цілитель, якому було дозволено правити у церкві і лікувати людей у період, коли комуністи закривали церкви, а народним цілителям приписували шарлатанство. Олександр Голодняк розповів історію, чому Івана Дубровського не чіпали комуністи.

— У великого військового чиновника тих часів донька мала проблеми з зором. До кого не зверталися зі світил медицини — результату не було. Звертався високопоставлений чиновник з донькою і до офтальмолога Володимира Філатова. І той також сказав, що він при тому діагнозі безсилий і порадив звернутися до священника Дубровського. Той так і зробив. За два тижні батько приїхав по доньку, а вона з радості стрибнула на руки тату і сказала йому: тату, я бачу. Можете поїхати у Глухівці, там біля церкви похоронений цілитель Іван Дубровський, який з юних років прищепив мені велику віру в Бога, — сказав Олександр Голодняк і перейшов до історії з Божим джерелом. — Після перенесеної операції на очах, коли я частково відновив зір, мені двічі снився один і той же сон. Ніби біля невеликого болота, на схилі пагорба, де навколо молодий сосновий ліс, я ставлю над джерелом невелику лубянку. 

Про свій сон пан Олександр розповів своїм друзям і незнайомому чоловіку, з яким розговорилися біля магазину в Козятині, і той направив Олександра у Вернигородок, на Шубин став. Коли Олександр молодший привіз пана Олександра до річки біля сосняка, то сон ніби став реальністю. Але де ж джерело? Після тривалих пошуків врешті-решт знайшли струмочок. 

— Джерело я огородив, а вернигородчани попросили збудувати навколо нього капличку, — розповідає пан Олександр. — Мені допомагали різні люди, з різних конфесій. Отець Анатолій зі своїми прихожанами підбивали стелю. Він і назву дав, сказав, що нехай називається «Боже джерело». Я зробив там ангела і напис. Уже пройшло багато років з тих пір.

Пан Олександр частенько навідувався до цього місця і якось помітив, що з джерела перестала текти вода.

— Я поїхав у Хмільник до Миколи Васильвича, у нас же тепер там район. Розповів їм про ситуацію і міський голова дав автівку і 5 бетонних кілець і ми привезли їх у Вернигородок. Звернувся до Шубовича, а він каже: знайдіть копачів, а витрати за роботи я оплачу. Копачів знайшлися швидко, з самого ранку почали копати. От тільки копачі загнали всі 5 кілець у землю. Я знов йду до Шубовича, бо вийшло, що криниця врівень із землею, будь-хто може туди впасти з необережності. За свої гроші він купив ще одне кільце і сам вже контролював, щоб все було до ладу і безпечно. На другий день я поїхав туди з синами Валентином і Олександром, зробили красиве відерце. Чашка там була, тільки я не встиг її закріпити.

Зі мною трапилась біда, зламав стегнову кістку і вже три місяці там не був. Я не можу сказати, що мене немає, то всім там до того байдуже. Володимир Шубович, з чим би я до нього не звернутися, — допомагає. Але ж техніка, яку він може дати, косить з боку, а косити треба доріжку і косити там є що. От хочу через газету звернутися до громади, щоб допомогли обкосити стежку до джерела вручну, бо заростає вона високою травою й бур’янами. Може це так треба було, щоб звичайні люди косили ті бур’яни і таким чином прийшли до Бога. Я вірю, що до Бога люди прийдуть, — сказав на завершення нашої розмови Олександр Голодняк.