При визволенні Козятина полягло 819 воїнів червоної армії і—це історія, яку не можна забути.

•  У п’ятницю, 27 грудня, керівництво Козятинської міської ради спільно з депутатами і ветеранськими організаціями вшанували пам’ять та поклали квіти до пам’ятних знаків героїв визволителів міста Козятин від німецьких
• загарбників, яке ми за історичними довідками відзначаємо 28 грудня. 

Біля приміщення міської ради зібралися представники міської ради, ветеранські організації козятинської громади, депутатський корпус був представлений помічником народного депутата 13 виборчого округу Петра Юрчишина, Миколою Костенчуком. 

Вже стало традицією починати вшановувати  і покладати квіти біля пам’ятника полеглим та страчених наших підпільників антифашистського угрупування «Залізничник», Івана Сєрбіна та Михайла Кондрацького.

Біля Алеї Слави загиблим Героям у війні з московитами учасники пам'ятного заходу поклавши квіти  віддали шану Героям хвилиною мовчання.

Спираючись на історичні дані, радянські війська увійшли в місто 28 грудня 1943 року. Це сталося завдяки сміливим і рішучим діям 69-го танкового полку Івана Бойка: «Перші ж постріли та надзвичайної сили вибух вагону з амоналом викликали в німців страшенну паніку. У них залишився один вихід — відступати через поле на Комсомольське та Бердичів. Фашисти спасалися втечею, кидаючи на вулицях свою бойову техніку. Їх били не тільки танкісти, а також місцеві жителі» писав у своїх спогадах Іван Бойко. 

Козятинський танк не є історією тих подій, але він є історією героїв танкістів, які брали участь у визволенні Козятина. І шкода, що у нас немає пам’ятника героям розвідникам, які за розповідями свідків тих подій врятували наше місто від руйнування адже гітлерівці тримали три вагони з амоналом саме для того, щоб Козятинський залізничний вузол висадити в повітря.

В кровопролитних боях за визволення міста полягло 819 воїнів-визволителів, всі їх прізвища висічено на гранітних плитах меморіалу в районі ПРБ по вулиці Захисників України, згідно облікової картки військових захоронень №270 станом на 23 вересня 1991 р. серед яких 60 осіб безіменні. Ще 56 прізвищ померло від ран у військовому шпиталі ( бувший тубдиспансер на ст. Плановий ) під час визволення. Їх прізвища вибито на гранітній плиті братської могили на території колишнього тубдиспансера. 

Завершили покладання квітів біля стели Талимонівського Яру. 

За історичними даними, у Талимонівському Яру поховано близько 9 тисяч людей із шести районів.