Книги про історію Козятина, які варто прочитати

Про підпілля Козятина, жахливі страти підпільників фашистами, трибунали Червоної Армії - книги нашого видатного земляка Леоніда Кривова, які пропонуємо прочитати козятинчанам

 У нашого видатного земляка Леоніда Кривова вийшло декілька книг про мешканців Козятина, про підпілля, жахливі страти підпільників фашистами, трибунали Червоної Армії.

Як виник задум написати про підпілля
— У роки війни у Козятині діяла підпільна організація «Залізничник», яку очолював Попов, а працював він під псевдонімом Доля, — розповів журналісту RIA-К Леонід Павлович. — І робили вони дуже багато: пускали під укіс потяги, розповсюджували листівки, саботували роботу депо. Але про їхню діяльність говорили дуже мало, більше про Григорія Кондрацького і Івана Сербіна, а в підпільній організації було до сімдесяти чоловік. Коли я вийшов на пенсію, спілкувався з усіма, хто щось знав про підпільників, працював у архівах, відшукав також синів Сербіна і сина Кондрацького.

Леонід Павлович дізнався про Івана Попова, про господарів явочної квартири - матір та доньку Зелінських, робітників депо - підпільників. У книзі «Заради життя на землі», написаній у співавторстві з …, він розповів про звичайних козятинчан, які під час окупації, ризикуючи життям, боролися з ворогом і вірили в перемогу.
Тоді фашисти під час перевірок розстріляли чи відправили у концтабір багатьох козятинських машиністів, підозрюючи їх у саботажі. Підпільна організація «Залізничник» діяла весь період окупації - і після страти Сербіна і Кондрацького, яких видав зрадник. А вони, прийнявши страшні муки і смерть, не видали ні одного підпільника. Леонід Кривов написав про всіх козятинчан-підпільників, увічнивши їхній подвиг.

Відео дня

Написав Леонід Павлович і про підпільні організації у селах Козятинського району. У книзі є пронизуючі, що беруть за душу, історії людських доль в оповіданнях «Наречена», «Олексії», «Ризикована жінка», «Сонечко моє». Зате досі у селі не названо жодної вулиці в честь підпільника-односельця, не завжди турбуються і про тих підпільників, які вижили.

Герої-фронтовики із Пузирок
Одна з останніх праць Леоніда Павловича - про долі людей із села Пузирки, які воювали на фронтах війни. У селі Замулівка на Харківщині, як вияснив письменник, похоронений Іван Федорович Голосай, кіннотник-шабельник третього гвардійського корпусу, який загинув 26 березня 1942 року у важкому бою.
Тимофій Омелянович Данилюк пішов на фронт зразу після визволення Козятина, був стрілком ПТР, в одному з боїв підбив три німецьких танки, за що був нагороджений медаллю «За відвагу». Загинув у жорстокому бою на території Чехословаччини.

Трагічна доля мешканця села Велике Афанасія Григоровича Каськевича. В один із вечорів, після вечері з сухаря і води, він вголос сказав солдатам: «В голодовку на Україні в тридцяті роки сухарі були смачніші, ніж ці у блокадному Ленінграді». Один із солдатів доніс про це політруку. І цього було досить для військового трибуналу, який засудив рядового Каськевича до десяти років. Другого березня 1943 року він помер від серцевого нападу на лісоповалі у Свердловській області. Залишилися жити в селі вдова та малі діти без годувальника, з тавром на все життя.

Помер на бойовому посту від голодного виснаження 23 лютого 1942 року старший сержант, начальник радіостанції Олександр Савелійович Яковенко. Його похоронили на Пескарьовському кладовищі, а рідним в село пішла похоронка, що загинув смертю хоробрих.

Проте не було військового трибуналу, як пише Леонід Кривов, відносно командуючого 25 армії. Влітку 1943 року він мав у своєму розпорядженні сім легковиків, семеро шоферів-солдат, п’ять кухарів - у той час як воїни на Калінінському фронті голодували і вмирали.

Інакше склалася доля рядового Дмитра Степановича Манзюка, який після поранення лікувався у госпіталі, а рідним надіслали повідомлення, що він пропав безвісти. Після одужання він продовжував воювати в іншому підрозділі. Нагороджений орденом Червоної Зірки.

Захисником Брестської фортеці був сержант Тимофій Георгійович Тарасюк. Три місяці він разом з іншими бійцями захищав фортецю. Загинув у серпні 1941 року, захищаючи рідну землю.
А ось враження автора статті від прочитаних книг. Читаючи Леоніда Кривова, у деяких місцях я плакала. Раджу всім його прочитати. Книги є в бібліотеці, яка знаходиться в приміщенні Центру дитячої та юнацької творчості.

 Солдата Афанасія Григоровича Каськевича військовим трибуналом було засуджено на десять років за фразу: «В голодовку на Україні в тридцяті роки сухарі були смачніші, ніж ці у блокадному Ленінграді». Про це донесли політруку...

Книги, написані Кривовим

Леонід Павлович Кривов — автор книг «Розстріляний десант» (2008 р.), «Не сипте сіль на рану» (2008 р.), «Там за океаном» (2009 р.), «Спекотне літо 1941 року» (вийде у 2012 році), «Гонимый ветром и мыслями»(2009 р.), «Підпілля Козятинщини в дії» (2009 р.), «Заради життя на землі» (2011 р.). Зверстані й чекають друку книги «Земля Козятинська в огні» та «Інспектор Держпожнагляду». Добірку оповідань «Кохання земне» автор присвятив «єдиній і неповторній внучці Ілонці».

Козятинська земля для уродженця міста Миколаївська-на-Амурі Леоніда Кривова стала рідною: тридцять чотири роки він працював у службі держпожнагляду району, а з 1993 року очолив її, створив сім’ю, разом з дружиною Іриною Петрівною виховав доньку, а нині їхня найбільша радість — внучка Ілонка. Бездоганну службу Леоніда Павловича держава відзначила нагородами, серед них — одинадцять медалей, знак «Заслужений працівник пожежної охорони МВС СРСР», медалі «За бездоганну службу» першого, другого та третього ступенів, «Ветеран праці». Великим захопленням Леоніда Кривова на все життя стала журналістика. Ще в школі почав писати невеликі твори, а після її закінчення працював набірником і друкарем у районній газеті. Журналістську справу не залишав ніколи: і під час навчання у Львівському пожежно-технічному училищі, і в армії, і працюючи інспектором держпожнагляду. Друкуватися почав у районній газеті «Вісник Козятинщини» з 1968 року, згодом його твори появилися в обласних виданнях: «Земля Подільська», «Вінниччина», «ДТП». Вийшовши на заслужений відпочинок, Леонід Павлович зайнявся важливою справою — дослідженням діяльності підпільників, працював у архівах, зустрічався, переписувався з учасниками, свідками подій та їх рідними.