Письменниці-фантастки завітали до Козятина

• Бібліотека «Доброго Козятина» провела зустріч із чотирма письменницями, які працюють у жанрі фантастики.
• Наше місто стало десятою зупинкою, куди завітали літераторки у рамках проєкту «Фантастична Україна».
• Де черпають натхнення, із чого почалося захоплення фантастичними світами — розповіли авторки гостям літературного вечора

У неділю, 27 жовтня в бібліотеці «Доброго Козятина» провели літературний вечір. Своєю творчістю із гостями, які завітали на захід поділилися Ірина Грабовська, Наталія Матолінець, Дарія Піскозуб та Світлана Тараторіна. Вони — сучасні українські письменниці, які працюють у різних жанрах фантастики.

Спільно з Наталією Довгопол, українською письменницею, котра мешкає в Греції і п’ять років тому презентувала свою книгу «Шпигунки з притулку Артеміда» у Козятині, літераторки створили ютуб-проєкт «Фантастичні talk(s)» (розмови — англ.). На каналі дівчата розповідають про фантастику, як працювати у цьому жанрі, а також проводять інтерв’ю із авторами, не лише українськими, а й всесвітньо відомими, такими як Анджей Сапковський, Дана Шварц, Нора К. Джемісін. До речі, завдяки розмовам з іноземними письменниками літераторкам вдалося зібрати понад 300 тисяч гривень для госпітальєрів.

Займаються дівчата популяризацією сучасної української літератури не лише онлайн. У рамках туру «Фантастична Україна», який вдалося провести завдяки гранту від «Українського інституту книги», письменниці проводили літературні зустрічі у різних містах Київщини, Житомирщини, Львівщини та Вінниччини. Спершу завітали до нашого обласного центру, а через два дні приїхали до нас. Козятин став останнім, десятим містом туру «Фантастична Україна».

Пишуть урбан-фентезі і стимпанк

Літераторки пишуть як коротку прозу, яка входить до збірок, так і сольні книги. Під час зустрічі кожна з письменниць коротко розповіла про свою творчість.

Ірина Грабовська народилася на Донеччині, зараз мешкає у Києві. У 2018 році стала співавторкою документальної хроніки про оборону Луганського аеропорту. Працює у жанрі фентезі та стимпанк (це різновид фантастики, який розповідає про світ, в котрому використовують парові машини замість звичної для нас електроніки).

— Почалося все в мої юнацькі роки, коли я вирішила, що можу написати історичний роман, — розповідає Ірина Грабовська. — На той момент я дуже любила високе середньовіччя, лицарську культуру. Я знайшла історію про те, як у Європі у війні між Англією і Францією був лицар, який здобував своє спадкове право і тоді вирішила, що хочу про нього написати. Я написала, відправила свій рукопис у безліч видавництв, але нічого не вийшло. «Коронацію слова» я теж не виграла, але у 2020 році мені прийшла ідея про те, що цей мій історичний роман можна перетворити на фентезі-дилогію.

Так з’явилася трилогія Ірини «Замок із кришталю». Презентувала письменниця свої перші книги — стимпанк-дилогію «Леобург». Це історія про те, як киянин потрапляє в місто винахідників у паралельному всесвіті, котрий нагадує ХІХ століття і в якому безліч привидів.

Наталія Матолінець — корінна львів’янка. Цікавиться міфологією. У її доробку книги з міфологічними мотивами, а також історичне фентезі та урбан-фентезі (жанр, у якому присутня міська міфологія). Твори Наталії Матолінець переклали чеською, англійською, болгарською та польською мовами. На зустрічі авторка презентувала свій роман «Всі мої ключі і Гайя», який переносить у світ, схожий на альтернативну Європу напередодні Різдвяних свят, а також «Керамічні серця», на написання якого письменницю надихнула дореволюційна Франція.

Дарія Піскозуб також народилася і живе у Львові. Працює у жанрах постапокаліпсис, космоопера та урбан-фентезі. Її твори перекладали польською та французькою. Дарія познайомила козятинчан із «Машиною» та «Геммою». Це книги з її тетралогії, де описується світ, в котрому цивілізація зникла, а залишився штучний інтелект.

Світлана Тараторіна народилася і виросла в Криму, нині мешкає у Києві. Працює в жанрах урбан-фентезі та постапокаліпсис. Її книги перекладені польською, англійською, французькою та азербайджанською мовами. На зустрічі авторка презентувала «Лазарус» і «Дім солі». «Лазарус» — це урбан-фентезі, яке показує Київ 1913 року та альтернативну реальність сучасного часу з фольклорними видами. «Дім солі» — це постапокаліптичний роман про Крим. За сюжетом відбулася техногенна катастрофа і півострів перетворився на непридатну землю.

Гостей літературного вечора письменниці познайомили і з романами Наталії Довгопол, співучасниці проєкту «Фантастична Україна» та «Фантастичні talk(s)» — «Дім амазонок» та «Привиди готелю Едельвейс».

Що читали у дитинстві

Глядачі не лише слухали, а й ставили запитання письменницям.

— Коли у вашому житті настав момент, що кожна з вас зрозуміла: «Я — письменниця»? — питає Олена.

— Я стала себе вважати письменником, коли це перестало бути хобі і стало роботою, — каже Дарія Піскозуб.

— Як ви обираєте окрему ідею, естетику книги? Як за неї вхопитися? — цікавиться Марія.

— Зазвичай ти пишеш про те, що тебе зачіпає, заводить, — відповідає Наталія Матолінець. — Я дуже часто розказую цю історію. У мене тут шкарпетки з кахлями Левинського. Левинський — це архітектор зі Львова. І саме ця любов до Левинського і його кахлів спонукала мене написати оповідання про Другу світову у Львові. У випадку з Гайєю все почалося з появи персонажів. Я вигадала їх, малюючи скетчі у блокноті. Потім продумала декілька епізодів і подумала: «Яка це цікава динаміка». Але завжди є частина спалаху і частина творчого ремесла.

— Що стало першим поштовхом до написання саме фентезі? Можливо, це були казки бабусі? — запитує Оксана.

— У мене з цим жанром склалося все випадково, — відповідає Ірина Грабовська. — Я писала історичний роман, писала детективи і в один прекрасний момент я ще й захопилася стимпанком і мені вдалося дебютувати із цим жанром у фантастичній літературі. Але я пригадую, що колись мама мені читала «Землю світлячків». Вона була шикарно ілюстрована і пам’ятаю, що я боялася на ці картинки навіть дивитися. У шкільній бібліотеці у нас були «Хроніки Нарнії», але як зазвичай це були третій і п’ятий том і я почала читати з п’ятого. Мене дуже захопила ця історія, але я так і не прочитала її послідовно від першого до п’ятого тому, тільки дивилася фільми.

— Яке ваше ставлення до критики? — запитує Тетяна.

— Критика буває різною, — відповідає Світлана Тараторіна. — Потрібно розділяти. Якщо вона конструктивна і ти можеш хоча б щось взяти для свого розвитку, вона корисна. Якщо це просто хейт, навряд чи вона варта уваги. Хоча бувають різні періоди. Коли на Гудрідсі (американський веб-ресурс, у якому зібрані книги, анотації та цитати — авт.) перечитували найгірі оцінки, у мене було бажання більше ніколи не писати, але потім відпустило.

Письменниці-фантастки подарували «Бібліотеці Доброго Козятина» декілька примірників своїх романів, тож козятинчани зможуть познайомитися з їх літературою.

 

Читайте також:

Вийшла книга жахів, яку написав козятинчанин Богдан Киришун

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.