Вернигородком бігає навчена вівчарка. Чи то не «Ніка» знайшлася?

• В середу 17-го січня на гарячу лінію газети «RIA-Козятин» звернувся наш добрий знайомий пан Петро.
• Він повідомив, що до нього тиждень тому прибилася німецька вівчарка.
• Собака молода, красива і навчена, а у нього немає можливості її тримати.

— До мене прибилася вівчарка. Вона почала Вернигородком бігати десь з місяць тому. Спочатку до рук не йшла, потім я її погодував, то вона стала сидіти у мене на містку і ніби охороняє його. Вона навчена, виконує команди. Даю команду сидіти — сидить, дати лапу — дає лапу. Думав, що це у неї так випадково вийшло, повторив команду — знов дала лапу. Разом з тим вона сильно налякана, береш палку з землі і вона відразу в сторону відходить.

За словами нашого знайомого у Вернигородку її вперше побачили приблизно місяць тому біля ТОВ «Вернигородоцьке». Не всі безпритульних чотирилапих люблять. Десь її ганяли і вона змушена була зупинитися там, де її не ображали. Так і потрапила вона на острівець безпеки перед воротами пана Петра.

— Собака красива і слухняна, але вона мені не потрібна тому, що у мене два коти і кішка, яка панічно бояться собак. Це по-перше, а по-друге, у мене немає можливості таку велику собаку годувати, і по-третє — у мене немає для неї будки. Не бути ж їй під відкритим небом у дощ і холод. До чого я все це веду, десь місяць тому моя знайома шукала в соцмережах для себе невеликого песика і знайшла там повідомлення, що у когось пропала собака вівчарка німецької породи на кличку «Ніка». Чи не та «Ніка» до мене прибилась?, — запитує нас і себе вернигородчанин. — Як так сталося, що така хороша собака і на вулиці? Може коли ви напишете, її господар знайдеться. А не знайдеться — нехай забере її той, хто має можливість її годувати. Собака заслуговує кращих умов ніж я і інші люди села їй тут можуть дати, — каже з вірою, що у вівчарки знайдеться хороший господар пан Петро, — Той що був, чи хтось інший — немає різниці, аби лиш забрали у добрі руки. Тут вона з голоду не пропаде, але умов, навіть собачих, немає.

Чоловік розповів, що годує її по мірі можливості. Коли він їде на Козятин, вівчарка проводить його до колишнього колгоспу. Далі не біжить, повертає у двір підприємства. Десь серед працівників товариства хтось її підгодовує. Але вона все одно напівголодна. Коли Петро приїжджає додому, вона сидить біля воріт, чекає його.

— Минулого понеділка їхав у Вінницю, — продовжує свою розповідь колишній військовий офіцер. — Собака бігла поруч зі мною. Так цікаво біжить, як молодий рисак. Думав, буду на другій передачі їхати, може до Козятина добіжить і можливо дорогу додому згадає. Так вона до колгоспу зі мною добігла і повернула на територію сільськогосподарського підприємства. А приїхав з Вінниці — біля воріт мене чекала. 

Як військовий наш знайомий любить порядок у всьому. Вівчарка того не розуміє, хотіла бути ближче до того, хто їй їсти дає. Перескочила через паркан і зайшла у двір, розігнала котів і зробила вм’ятину в паркані. Пан Петро вівчарці й каже «ми так не домовлялися, ти котів розігнала і зламала паркан, ти зробила шкоду значить біля містка сидиш і дальше не йдеш». Вівчарка наче все зрозуміла, сіла біля містка і далі не йде, тільки дивиться на пана Петра винуватими очима.

— До мене підходили декілька людей, щоб забрати її. Так хочу дати можливість щоб вона повернулася додому. От коли господар не знайдеться, тоді нехай забирають і доглядають її. Шкода, що пропадає така розумна собака.