Занедбані зупинки — це комунальний сором нашого міста

Вячеслав Гончарук

Якось в день жалоби ми помітили кричущу картину: в колону траурного кортежу пристроївся сміттєвоз і вулицею Героїв Майдану їхав живим коридором. Похитали ми головою з жінкою, що стояла поруч і подумали: яка байдужість у водія помаранчевої вантажівки. Ще одну жінку вразив стан зупинок.

— Це тема не сьогоднішнього дня, але коли у вас буде час — проїдьте зупинками громадського транспорту. Там хаос і бруд, — сказала вона.

Оглядали зупинки ми протягом трьох днів. На одній з них, на перехресті провулку Деповського та вулиці Степана Бандери спочатку був бруд і хаос. Одних недопалків було стільки, що навіть важко уявити, скільки там перебувало курців. З обох сторін лавочки лежали пляшки та інший непотріб. Але через два дні на цій зупинці не було вже жодного недопалка, сміття все прибране і висів пакет для збору сміття. Так і живемо: одні залишають після себе купу сміття, а хто не може сидіти в смітнику — стає волонтером з благоустрою.

Далі у нашому списку зупинка «Козятин хліб», що на вулиці Незалежності. І влітку, і взимку на ній є відповідальний працівник Євгеній. Час від часу дивляться за нею і продавці магазину. Там завжди стоять для збору сміття дві додаткові ємності. Але людей там буває багато. Тут і автобус чекають, і просто каву п'ють і не завжди всі дотримуються чистоти. А Євгеній та працівники магазину не можуть постійно контролювати ситуацію.

Зупинка «Героїв Чорнобиля» (колишня «Універмаг») потрапила в поле зору не через сміття, а тим, що там сиділи наші «золоті діти». Не раз після якогось погрому чуємо: «так то молодь так відпочивала». Про цих юних людей такого не скажеш. Ми можемо подякувати їхнім батькам за їхню ввічливість, доброту, одним словом — за добре виховання.

Біля міського кладовища є дві зупинки. Одна біля Алеї слави і друга — біля воріт кладовища. Під час нашого візиту на зупинці, що біля воріт, працівники кладовища робили якісь заміри.

— Ви за цю зупинку відповідаєте?, — запитали ми директора кладовища Павла Занюка.

— Чия вона я не знаю, але коли біля наших воріт, то кожного року фарбуємо і кожного дня, крім вихідних, прибираємо.

— А що за заміри робили ваші працівники?

— Ми як пофарбували, прибирали, побачили, що там від старості відстали угольники, то ми нові приваримо. З дошкою для лавок складніше, у нас цемент, камінь є, а дерева — немає. Думаю, що і дошку знайдемо і зупинку відремонтуємо, бо вона з нами в сусідстві, — сказав Павло Занюк.

Зупинка недалеко від третього ліцею перетворюється потрохи у занедбану. А який вигляд має зупинка — таке й відношення до неї. Дошку, що згнила і відпала від старості, комусь закортить відірвати. Так і виникають зупинки смітники.

Зупинка на вулиці Тимка Падури — новобуд. Вірніше її туди звідкись перенесли по заміні. Комунальна служба зробила все, щоб пасажири не чекали маршрутку, сидячи в калюжі. Є ємність для сміття, але комусь важко було опустити пакет з сміттям у бак, а це вже наша вихованість і культура.

У мікрорайоні Біла казарма кожен день, ідучи на зупинку вулиця Червона калина, хтось бере з собою пакет зі сміттям і кидає його у невелику ємність. Все було б добре, якби ті пакети не витягували з урни собаки і не роздирали їх.