Герою з Кордишівки вручили орден у лікарні

• Степан Дрижук із Кордишівки вже півроку лікується після важкого поранення.
• Нині перебуває в госпіталі у Вінниці.
• Там він і отримав орден «За мужність».

Провідати воїна і вручити заслужену високу нагороду приїхали військовослужбовці і командир мотопіхотного батальйону в/ч А-4860, у якому він служив до поранення.

— За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку стрілець, помічник гранатометника, солдат Степан Степанович Дрижук нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня. Вітаю, Степане Степановичу, дякую за службу і бажаю тобі найшвидшого одужання, — сказав командир батальйону, майор Юрій Гелета.

Мужній воїн, який не раз дивився смерті в обличчя, приймаючи нагороду зніяковів, витер вологі очі.

Завжди виконував завдання

Степан не любить говорити про війну, але підтримує зв'язок із деякими побратимами. Нині їх батальйон виконує бойові завдання на кордоні з рф у Чернігівській області. 

— До цього батальйон був на Курщині, Донецькому напрямку. Саме на Донеччині Степан отримав перші поранення. У травні минулого року мав акубаротравму (контузію — авт.). За тиждень став у стрій, отримав осколкове поранення плеча, — розповідає майор Юрій Гелета. — При виконанні завдання на Курщині, виходячи з позицій, підрозділ потрапив під мінометний обстріл. Там Степан отримав важке поранення. Не всі військовослужбовці виходять на позиції, деякі відмовляються. Або виходять, але ніякі дії не проводять. Степан Степанович завжди виконував завдання, навіть коли був поранений. Він мужній воїн і заслуговує на цю нагороду.

Чекати — нестерпно

Степану Дрижуку 38 років, він з багатодітної родини, в сім'ї зростало вісім дітей. Після школи одразу пішов працювати на насіннєвий завод. Одружився, разом із дружиною виховують 6-річного сина Кіріла. 

— Вперше чоловіка призвали по мобілізації 5 травня 2023 року, пройшов комісію, 10 травня забрали з речами, але невдовзі його повернули назад. Два місяці побув вдома і 9 серпня, прямо з роботи протягом години мобілізували, — розповідає дружина Наталія Дрижук. — Чекати було дуже тяжко, а коли він довго не виходив на зв'язок — це було просто нестерпно, це не життя. Коли був на Донецькому напрямку, не виходив на зв’язок по кілька днів. А з Курщини подзвонив мені 18 жовтня і аж до 11 листопада нічого про нього не знала. І куди не зверталася, кажуть тільки: все нормально. А потім подзвонили з госпіталю. Важке поранення, але, слава Богу, живий!

«Віримо: все буде добре»

Попереду у Степана ще дві операції і тривала реабілітація. Щодня біля нього кохана дружина.

— Я з ним з самої Полтави. Спочатку він там у лікарні місяць лежав, потім місяць у Львові, два місяці у Вінниці, у Козятині місяць. Потім відправили у відпустку, був 45 діб удома, тепер знов у Вінниці лікуємося, чекаємо, коли зроблять операції. Лікують безкоштовно, ми ні за що не платимо, — розповідає Наталія. — Тут нам легше ніж у Полтаві чи Львові було, все ж ближче до дому. Син тата чекає вдома, весь час про нього питає. І Степан за ним сумує. Ми зараз дуже оптимістично налаштовані. Ми стільки пройшли, стільки пережили, віримо: все буде добре. 

Читайте також:

Сказав у телефон: «Мама, мама!» З полону додому повернувся козятинчанин Андрій Муравський

Щоб знайти речі сина, хотіла копати в окопі, де Коля стримував ворога

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.