Возять допомогу під звуки обстрілів та прильотів

• Безстрашні. Мешканець Зозулинців Василь Лопушан разом зі своїм волонтерським побратимом, учасником АТО Віктором Берновим, возить допомогу на передову.
• Як воно, їздити під кулями, поблизу мін, бачити зруйновані ворогом міста?
• Волонтери розповіли випадки з власного досвіду, від яких мороз по шкірі

Продовжуємо цикл публікацій про наших мужніх та відважних волонтерів. На черзі — Самгородоцька громада. Звернулися до жителя Зозулинців Василя Лопушана, який разом зі своїм напарником по волонтерству Віктором Берновим, їздить до захисників у гарячі точки та возить все необхідне — від одягу та продуктів, до генераторів та авто. Ці чоловіки не бояться нічого. Під звуки ворожих обстрілів та прильотів, біля вибухових мін та по бездоріжжю, вони везуть допомогу бійцям. Бо вона їм зараз вкрай необхідна, бо пообіцяли.

«Про Бернова можна писати романи»

Зазвичай волонтери, це люди, які не люблять розголосу. Як тільки Василь Лопушан із Зозулинців почув, що ми хочемо написати про його волонтерську діяльність, почав відмовлятися. Потім переключив нас на Віктора Бернова, свого напарника по поїздках на схід. Каже — він на це заслуговує більше. Коли був учасником АТО, втратив обидві ноги. А зараз активно волонтерить.

— Про Бернова можна писати романи, — каже Василь Лопушан. — По суті, завдяки йому все і почалося. Він їздив у Миколаїв, і звідти евакуював одну родину, привіз у Збараж, звідки і сам родом. Зараз Віктор живе у Вівсяниках. У 2016 році йому відірвало ноги. Та через два місяці уже ходив на протезах, а зараз може їздити на чому завгодно — на машині, тракторі, танкові, БТРі. Так от, коли Віктор мав знову везти переселенців назад у Миколаїв, я попросився з ним, щоб заїхати до сина, який воює за Україну. Взяли курс на Херсонщину. Ви щоб побачили, як Віктора зустрічали хлопці, його побратими! Виявляється, коли йому ноги відірвало, хтось зачепив розтяжку і граната була прямо перед ним. Віктор на неї наступив і щоб він цього не зробив, хлопців би поклало. За що вони йому дуже вдячні. Зустріли, як рідного. 

На передову зозулинчани почали їздити ще з червня минулого року. Спочатку це була Херсонщина, коли там було пекло, а потім —  Донеччина. 

— Ми опікуємось не тільки земляками, — продовжує Василь Лопушан. — Під своє крило взяли підрозділи 28, 46, 59, 61, 72, 95 бригад. Якщо взяти військових з нашої громади, до яких ми їздимо, то це відсотків 20-30, а решта це Козятинські, Глуховецькі хлопці, а також із Махнівки та Вінниці.

Бахмут, як Маріуполь — мертве місто

Перша поїздка на Херсонщину стала вирішальною. Наші земляки побачили, що в цьому є велика потреба. Почали їздити щомісяця. 

—  Якраз перед Новим роком була потреба поїхати на схід до хлопців, їх саме туди передислокували, — розповідає волонтер. — Так підтасували, щоб першого січня бути там, на Новий рік зробити подарунок. 30- 31 грудня, ще поки навігатор вів, ми їхали. А далі все, в'їхали у Бахмут, а там ні зв'язку, ні електрики, нічого. Там, як Маріуполь, мертве місто. Раз за разом бахкає, за одну хвилину, по 5-6 вибухів. Нам підказали, де шукати волонтерський центр. Там розповіли, як їхати, але попередили  — краще стояти тут і не рипатись, бо може прилетіти. Та ми вирішили їхати, хлопцям обіцяли ж. Поїхали, але швидко заблудилися. Де ми — без поняття, якось зловили зону, зв’язалися з рідними… У Віктора затекли ноги, він ліг спати, підняв обрубки на ящики. Він сопе і я заснув, а на вулиці пекло, все гуде. Вранці побачили, що в нас пробиті колеса. Приїхали… Перше січня, до найближчої техстанції кілометрів сто.

Далі Василь із Віктором побачили на вулиці військових. Василь пішов розпитати у них, куди їм їхати і що робити з пробитими осколками колесами? Біля під'їзду побачив  чоловіка, що дрова рубав, зупинився і тут щось знову бахнуло.

— Той чоловік упав, приліт, а мене будинок закрив, цегла полетіла, — згадує зозулинчанин. — Вертаюсь назад, а біля нашої машини вже волонтери стоять і військові на підході, серед яких і наш земляк. 

У результаті всю допомогу, яку везли волонтери, перегрузили їм на причіп. Василь вирішив їхати в Соледар, а Віктор залишився у Бахмуті, щоб разом із волонтерами відремонтувати машину. Дякувати Богу, незважаючи на важкі обстріли, вмовляння рідних повертатися назад, вони доїхали, розвантажились. 

— Пам'ятаю, як їхали віддячити волонтерам, які нам колеса накачали, — каже Василь. — Машина-звір, колеса, шипи. Віктор сів спереду, а я — позаду. Дороги нема. 

Він летить і я літаю, каністри на мене падають, а помаліше не можна — попадуть. Віктор приїхав, всі його обнімають, вже і бачу, що якийсь американець інтерв'ю бере… А люди такі, не хочуть їхати, кажуть, на своїй землі, дуже подільчиві.

►Загалом допомогу возять по потребі. На часі генератори для військових

Коли розгромили Соледар — оголосили аврал

Як  тільки вони приїхали 2 січня вранці додому, то дізналися, що Соледар громлять. 

— Всю бригаду розгромили, техніка погоріла, — каже Василь. — Хлопців вивели в Краматорськ. Все треба, в чому були, в тому вийшли. Ми оголосили аврал, підключились всі старостинські округи з громади, все збирали на збірний пункт села Зозулинці. Наперли стільки, що страшно. Завантажили три буси, веземо їм. Купили три генератори, завезли їм у Бахмут. Загалом, як їдемо, об’їжджаємо мінімум 10-20 точок.

Крайньою була поїздка минулого четверга, 26 січня 2023 року. Возили генератори.

Пригадав Василь і поїздку до Переяслава та в Ізюм, як везли бронежилети. Каже — до Харкова їдеш — Європа. Все є, все зроблено: і заправки, і магазини, і дороги. А виїжджати у місто — воно темне, подекуди світиться у вікнах.

— А за Харковом, на території, де були кацапи, все вмерло, все розбомблено, — продовжує волонтер. — Їхали в об'їзд, бо моста нема, скрізь міни, танки згорені, не зрозуміло, наші чи ворожі. Страхи Господні. Ледь виїхали. Що робиться там, де були орки?! Наші відбиваються, а вони лізуть, як саранча. На сході — пекло.

Страху немає, є адреналін

Після таких розповідей у венах холоне кров. Не один раз, кілька. Перший раз холоне від того, коли слухаєш, що переживають наші хлопці на фронті, а другий — від того, які згуртовані та безстрашні  у нас люди.

На запитання до Василя, скільки одна поїздка забирає здоров'я, він відповів: «Сам дивуюсь, страху нема».

— Я людина не військова, навіть не розрізняю, де приліт, а де виліт, на відміну від Віктора, — каже чоловік. —  А страху нема зовсім. Я дивуюся, навпаки, такий адреналіт. Цілу ніч лупить, він спить і я сплю, прокинувся, бо змерз. Аж удома, коли згадую, починають мурашки по спині бігати, бо ж в будь-який час могла б куля прилетіти чи на міні підірватися.

►Фото зі сторінки Василя Лопушана

Всі молодці, гарно працюють

Чоловіки, що возять для наших захисникам допомогу, — без перебільшення великі молодці. Але не варто забувати й про тих, хто допомагає все зібрати. 

— Волонтерський пункт у Зозулинцях очолює Ірина Зегря, — каже Василь Лопушан. — Наша молодь дуже активна, Коля Слєба і Богдан Клонов (школярі) та їх вчителька Богдана Юхимець із Зозулинців — не вилазять з пункту. Організовані також волонтерські пункти у Вівсяниках (сільська рада, школа), та по всіх старостатах. Підключаються активно Глухівецька ОТГ, благодійний фонд «Будинок надії» з Вінниці доставили нам машину продуктів, самі на нас вийшли. Саша Франков із Йосипівки, Тетяна Ціпцюра — староста Вівсяників, брати Кочубейники, Валерій Ліневич, директор Вівсянецької школи Ірина Івчук та вчителька Ана Познійчук — всі ці люди дуже гарно працюють. По Самгородку слід відмітити Олега Оркушу. Дуже активні Дубові Махаринці, і вареники варили, і в школі гроші збирали (10 тисяч), і сітки передавали. Також староста села Катерина Романюк, Ольга Михальчук із Блажіївки, староста Михайлина пані Валентина, староста Миколаївки пан Віктор, Ярослав Михальчук, Ірина Москалюк із Вернигородка, голова Глуховецької ОТГ Олександр Амонс, В’ячеслав Фалатюк із Козятина, Олександр Козлік із Вівсяників, Анатолій Грабарчук, Марк Кирилюк із Журбинців. Напишіть також про фермерів із Воскодавинців Василя та Миколу Сініченка із Зозулинців. Допомагають волонтери Ірина Колесник та Ольга Пирогова.

Чого тільки варта активність одних зозулинецьких фермерів. Днями за дві години зібрали чотири тисячі доларів. У той самий день вже купили машину і ввечері вона була на СТО на діагностиці. Наразі триває підготовка до відправки хлопцям на фронт.

Попросив Василь Лопушан відзначити і Козятинський п’ятий ліцей, а саме 4-А клас разом із вчителькою Іриною Слободяник. Дітки зробити багато поробок, листівок захисникам, які надзвичайно підтримують їх на війні.

Одним словом — ми непереможна нація, сильна, вольова, єдина. І в цьому наша велика міць. Слава Україні! Героям Слава!

Читайте також:

«Знайду благодійників і привезу продукти в голодний Лиман»

Ольга Шостак: «Перші дні плакала і молилася, а згодом пішла волонтерити» 

Сергій Сиваківський: «Наша маленька роль — з’єднувати людей і організовувати процеси»

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.