Військова з Козятина Подоляночка презентувала свою книгу, яка може отримати премію від ВВС

Олена Удвуд

Книга нашої землячки Тетяни Чудновець потрапила до довгого списку «Книги року ВВС» — однієї з найпрестижніших премій у галузі літератури.
Вихідними авторка презентувала своє видання у рідному місті. Що розповіла про себе та свою книгу Подоляночка

Тетяна Чудновець — журналістка, волонтерка, військова, психологиня, а нині працює фахівцем із супроводу ветеранів. Вона народилася і виросла в Козятині. Закінчила школу №5. У дитинстві вирішила й сама працювати в школі, тож вступила до Вінницького національного педагогічного університету на вчителя географії, хоча філологія їй завжди була ближчою. Згодом Тетяна вийшла заміж, стала мамою. Життєва стежка привела її до Житомира. Протягом шести років вона пропрацювала вчителем, а тоді повернулася до рідного Козятина і зрозуміла, що помилилася з вибором професії, бо знайшла себе в журналістиці.

— Наше «RIA-Козятин» набирало стажерів, — розповідає Тетяна. — Виявилося, що журналістика, саме соціальна тема мені дуже близька. Для мене це була не просто робота, це було все моє життя, на рівні з сім’єю та моїми дітьми. І з того часу я зрозуміла, що не писати я більше не зможу. А писала я завжди. Із дитинства в мене був хист писати гарно шкільні твори, я вела щоденники, завжди щось нотувала. В юності писала вірші, коли пора першого кохання, але вірші — то не моє. Моє — це проза.

Ще працюючи в газеті, Тетяна Чудновець почала писати фрагменти, які згодом увійшли до її першої книги «Притаманна». Це автобіографічна історія про дитинство козятинчанки та про її дідуся.

— В радянський час був упаковочний папір, в який загортали масло, ковбасу, тощо, — продовжує Тетяна Чудновець. — Мій дідусь вирізав з цього паперу сторінки (у ті часи папір формату А4 — це був космос), зробив зшиток і писав. Коли дідусь помер, я була на другому курсі інституту. Він залишив мені свій зшиток. Там було про його дитинство. Дідусь прийшов десять років Сталінських таборів. Він був на рудниках, де добували золото: Магадан, Сусуман — знамениті сумними подіями місця. Коли я почала розбирати цей зшиток, для мене відкрилося дуже багато фактів. Я подумала, чому б на основі моїх спогадів про дитинство і спогадів дідуся не написати книгу.

«Притаманна» вийшла друком у 2016 році. Тетяна видала її самотужки, за власний кошт і без видавництва. А в 2017-му жінка одягнула однострій. Коли Тетяна повернулася з фронту до цивільного життя, вона записалася на письменницькі курси за методом Джека Грейпса, американського автора. Під час навчання козятинчанка зрозуміла, що на основі своїх фронтових щоденників, нотаток та дописів у фейсбук може написати цікаву історію. Так і народилася друга книга Тетяни Чудновець — «Незломима».

Цьогоріч книга вийшла друком і її номінували на премію «Книга року ВВС». Вона про війну, кохання, втрати та незламність жінки, яка рухається вперед попри все. Це автобіографічна книга, в якій Тетяна розповідає власний досвід до того, як стала військовою, що переживала на фронті та як адаптувалася до цивільного життя після.

— Мій син і тепер уже колишній чоловік були у «Правому секторі», тож я волонтерила і для ЗСУ, і для «Правого сектора», — згадує Тетяна. — Одного разу ми поїхали з волонтерською допомогою у батальйон «Донбас» і виявилося, що там частина моїх правосєків. Я попросилася до них, щоб вони мене взяли. Я давно хотіла, але моїй молодшій доньці тоді було лише три роки. Комбат дуже впирався і спочатку не хотів мене брати, але мене порекомендував мій побратим «Бугайчик», він сказав: «Ця жінка точно не підведе». Послали мене на курси діловодів. Я вже склала рюкзака, домовилася з мамою і оформила документи, що вона буде глядіти дочку, приїжджаю на курси, а мені кажуть: «Група набрана, приїжджайте через місяць». Я розуміла, що якщо повернуся зараз додому, мене ніхто вже не відпустить. Подзвонила до комбата, пояснила ситуацію. Він каже: «Приїжджайте без курсів, ми вас чекаємо».

Так Тетяна потрапила у батальйон «Донбас», де перші два роки була діловодом речової служби. Була на другій лінії фронту, видавала шкарпетки, білизну та інші речі. Потім стала стрільцем штурмової роти.

— Було в мене дві ротації на нуль, — продовжує жінка. — Перша ротація була досить таки легенька, якщо можна так сказати. Друга ротація була дуже важка, зимова, коли нам за два кілометри потрібно було носити і БК (боєкомплекти — авт), і воду, і продукти, і дрова, і все це носилося на собі, на хребті, і не зважали, чи ти жінка, чи ти чоловік, хоча мої побратими-хлопці, звичайно, жаліли мене, за що я їм дуже вдячна.

У «Незломимій» не лише історія Тетяни, там чимало розповідей і про її побратимів. Звісно, ці історії авторка включила до книги з дозволу самих військових. Свою книгу Тетяна Чудновець презентувала у рідному місті. Зустріч із письменницею відбулася у Бібліотеці Доброго Козятина у суботу, 11 жовтня. Серед гостей, які завітали на презентацію, були Надія Якимова — класний керівник Тетяни та її сина, Андрія, який також військовий, та переселенці-волонтери з Донеччини, знайомі з багатьма військовими, яких знає і Тетяна. Про одного з них, добровольця та Героя України «Да Вінчі» Тетяна написала у «Незломимій». Авторка зачитала цей уривок зі своєї книги.

Під час зустрічі Тетяна відповідала на запитання гостей та поділилася планами на майбутнє — вона готуватиме ще одну книгу. Вона також буде автобіографічною — у ній Тетяна розповість про свій досвід перебування у Німеччині, куди вона виїхала разом із молодшою дочкою на початку повномасштабного вторгнення і працювала психологинею у таборі біженців.

Читайте також:

Дмитро Гурковський з Козятина втримав позиції без втрат і знищив ворога. Історія мужнього командира

Учителька, яка відкриває світи: історія козятинчанки Ольги Чайковської

Авторські гуморески Дмитра Мальованого підкорюють нові вершини

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.