Наша землячка Тетяна Куліш пише картини аквареллю

Тетяна Куліш народилася у селі Козятині. Життєвий шлях привів її до Черкас, та доля змусила повернутися назад до малої Батьківщини. Тетяна приїхала в Козятин доглядати батька. Встигла на останній потяг, перед тим, як через карантин мали припинити залізничне сполучення. Відтак вже понад півроку живе тут.

Розкрити талант допомогли батьки

У рідному селі Тетяна знайшла своїх перших друзів, пішла в перший клас і зрозуміла, що покликання її життя — бути людиною мистецтва, творити прекрасне і ділитися ним з іншими. Талант дочки помітили батьки, коли майбутня художниця була ще у четвертому класі. Тітка Тетяни показала їм оголошення, що у Києві є школа інтернатного типу, яка набирає дітей після 4 класу.

— Батьки повезли мене в ту школу, показали. Звичайно, я після сільської школи захотіла в Києві вчитися. Тому що це був для мене такий світ, божественний! — згадує жінка.

Щоб потрапити до школи, треба було скласти три іспити — рисунок, живопис і композицію. Батьки знайшли репетитора, книжку і Тетяна почала готуватися. Звісно, мама з батьком зі свого боку підтримували і допомагали. Після підготовки майбутня художниця поїхала на перші у своєму житті іспити.

— Про змішування кольорів я не знала. Я малювала огірок зелений на світлі і зелений майже таким самим в тіні, тільки додавала трохи чорної фарби. А коли я вже складала іспити, я побачила, що деякі абітурієнти змішують кольори і я почала вчитися просто на іспитах, — розповідає жінка. — Але я мала уявлення про композицію, перспективу. Я знала, як намалювати куб в різних положеннях — точка сходу, лінія горизонту, картинна площина — це все я вже знала. Батько дістав книжку, збив мені дерев’яний куб, пофарбував його в чорний колір і сказав — малюй. Вивчаючи по книзі ми таким чином чомусь навчилися.

Так Тетяна Куліш потрапила до Республіканської художньої середньої школи. Тут вона отримала професійну освіту на рівні училища. Протягом трьох років вивчала акварель, ще чотири роки — олійний живопис.

— Але в 10 класі раптом я відчула знову любов до акварелі. Ми писали одягнену фігуру в повний зріст. Я захотіла писати аквареллю. Викладач сказав: «Я до тебе не буду підходити, тому що у нас за програмою олійний живопис, а ти тут свої якісь правила встановлюєш». Я написала сама роботу, отримала хорошу оцінку. Він мені подарував акварельні фарби і сказав: «Так більше не роби!» Після цього я зрозуміла, що акварель — це моє, — згадує з посмішкою жінка.









Передає знання іншим

Після школи Тетяна поїхала до Львова. Тут її навчання продовжилося в Інституті прикладного декоративного мистецтва. Сьогодні це Львівська академія наук. Перший рік писала олійними фарбами, а з другого курсу повернулася до акварелі і була єдиною на потоці, хто працював у цій техніці.

Після випуску художниця отримала направлення на Черкаський шовковий комбінат, де працювала 18 років. Так наша землячка і потрапила до Черкас. На шовковому комбінаті жінка була художником з оформлення тканин.

— Я робила кроки — рисунки для тканин. Малювала гуашшю. Був один раз такий випадок: я приїжджаю додому, а мама мені купила тканину на подарунок. А це мій малюнок! — розповідає Тетяна Куліш.

Потім жінка спробувала себе в ролі викладача. Спершу працювала у коледжі, потім — на кафедрі дизайну Черкаського державного технологічного університету. А ще започаткувала у Черкасах акварельний клуб, де навчала малювати дорослих, які не мають художньої освіти. Планує створити подібний клуб і в Козятині.

«Мінлива і своєрідна» акварель

Малювала Тетяна не лише на роботі. Папір, пензлик і фарби — невід’ємні атрибути її дозвілля. Вона пробувала себе у різних техніках, писала картини олійними фарбами, акриловими, займалася навіть ліпниною і різьбярством. Та найближча їй до душі акварель. Її художниця характеризує як пані і пояснює, чому.

— Вона дуже мінлива, своєрідна. Вона не любить, коли її переписують, переробляють. Вона любить, щоб зразу потрапити в точку. Тому акварель треба постійно практикувати, щоб мати результат, — каже Тетяна. — Акварель, з одного боку, доступна техніка, а з іншого — складна у виконанні. Але дуже популярна. Зараз, можна так сказати, відбувається акварельний бум.









Коли повернулася до Козятина доглядати батька, кілька місяців не малювала. Така творча перерва тривала півроку і була вимушеною, тому що бракувало часу. Проте у вересні жінка знову взяла до рук пензлик з фарбами і почала творити.

— Я малюю тільки тоді, коли дуже хочеться і коли гарний настрій, — продовжує художниця. — При поганому настрої я намагаюся не працювати, тому що та енергетика, яку я передаю, потім відбивається в роботу. Для чого людині, яка дивиться на картину, отримувати негативну енергетику?. Це дуже серйозна штука, з нею жартувати не можна. Я намагаюся працювати лише тоді, коли є настрій, натхнення, ідея і бажання. Тоді виходять роботи.

Йде проти течії

Для роботи аквареллю зазвичай використовують спеціальний папір, який має високу щільність. Але Тетяна може передати аквареллю гру світла й тіней навіть на полотні.

— Там є своя специфіка, — каже жінка. — Потім потрібно акварель закріпити. У мене вдома висить робота десь 80 на 80 см. На ній Буцький каньйон. Це територія Черкащини. Дуже цікавий туристичний маршрут. Зображені скелі, вода і в склелях — зображення чоловічих голів, які є атлантами весни. Вони підтримують весну.

Роботи Тетяни беруть участь у різних виставках, не лише на рівні країни, а й міжнародних. Нещодавно художниця взяла участь у міжнародному проекті «Step by step» (англійською «крок за кроком»), де митці показують усі етапи своєї роботи. На конкурс подавалося близько 500 заявок. Картина Тетяни Куліш отримала спеціальну нагороду і стала однією з 58 робіт художників з усього світу, які увійшли до каталогу. Минулого року художниця й сама організувала міжнародну виставку акварельних робіт у Черкасах.









Крім того, що Тетяна пише картини, вона ще й складає вірші. Це заняття приносить їй не менше задоволення, ніж живопис.

— Їхала я колись на зустріч випускників у Львів, — розповідає жінка. — Немає фарб під рукою, а така осінь красива, так гарно, мені хочеться намалювати. І що? Є ручка, є й папір. Я беру і пишу вірш. Там живопис у вірші. Можна писати будь-чим: можна писати пером, можна писати пензликом, можна писати в уяві.

Відкриття виставки в Козятині

У п’ятницю, 9 жовтня Тетяна Куліш представила персональну виставку картин аквареллю у Музеї історії міста. Тут і цьогорічні роботи, і минулорічні, а також деякі картини, виготовлені в Акварельному клубі.











— Оскільки я в Козятині, я відчула, що мені хочеться поділитися зі своїми земляками моїми маленькими акварельними радощами, — каже Тетяна. — Тут я представляю те, що мене оточувало. Це — світ батьківської хати, те, що на городі. Дуже обмежений простір, але в ньому теж можна знайти свою красу і свою позитивну енергетику.

Привітати художницю з відкриттям виставки прийшли митці нашого міста. Вони поділилися своїми враженнями.

— Для себе я виділив дві роботи які мені сподобалися з першого погляду. Це букет квітів і фон тіні. Шикарно. Для акварелі важко це передати, щоб накласти одне на одне. Вражаючий вийшов натюрморт. І скляна баночка, хризантеми, калина. Вражаюче. По технології виконано супер чисто, — каже художник Віктор Кльоц.

— Я дуже вражена. Всі роботи просто супер. Я не можу визначити для себе улюблену, яка мені більше сподобалася, — каже художниця, викладач дитячої музичної школи Інга Загайкевич.

— Акварель — то є королева живопису. Нею дуже важко передати зображення, — доадає художниця Наталія Степанюк.









Роботи Тетяни Куліш можна переглянути у Музеї історії міста до 8 листопада. Музей розташований за адресою вулиця Грушевського, 15. Працює у будні дні. Вхід вільний.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.