«Ми ж не знали, що таке радіація. Дивилися, як вертоліт скидає свинець на реактор»

• Чотириметрові соняшники виросли за кілька місяців на тому місці, де Микола Сегін закопав свою форму, в якій працював у зоні Чорнобильської катастрофи.

• Козятинець один із ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

• Він був під Чорнобилем надвечір того ж дня, коли вибухнув реактор

Субота, 26 квітня 1986 року, на годиннику 1:23 ночі. На четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції трапляється два вибухи. Починається масштабна пожежа.

Близько 18 години вечора того ж дня до території, яку нині ми знаємо як «зона відчуження», прибуває група з шести осіб. Серед них — тридцятирічний Микола Сегін. На той момент він працював у лінійному відділку міліції на станції Козятин.

— Тоді полковник Козачок був начальником міліції, його терміново викликали в Київ, а залишився підполковник Гуменюк, покійний вже, він поїхав з нами, — згадує Микола Сегін. — Підполковник Гуменюк перед цим служив на уранових рудах. Коли ми під’їхали до Житомира, він каже: «Хлопці, є радіація. На губах відчуваєте гіркоту?» Ми коли їхали, він із собою конфіскований спирт взяв. Коли приїхали під Чорнобиль, Гуменюк сказав нам: «Хлопці, прополощіть спиртом рота».

Офіційно одне — по факту інше

За документами Микола Сегін працював у Чорнобильській зоні з 27 квітня, хоча насправді його група прибула того ж дня, коли сталася аварія, про що ми вже казали. Причина розбіжності у тому, що поставити позначку у відрядженні змогли лише наступного дня.

Козятинські міліціонери з лінійного відділку перебували у Янові — залізничній станції поблизу Прип’яті. Відстань звідти до четвертого реактора, де палала пожежа і йшов шалений викид радіації — лише три кілометри.

— Ми там охороняли порядок, — продовжує козятинець. — Дивилися, щоб нічого не крали з вагонів. Жили в пасажирському вагоні.

Микола Сегін поїхав до Чорнобиля у новенькій міліцейській формі. За словами чоловіка, жодного спеціального спорядження, яке могло хоча б трохи захистити їх від впливу радіації, їм не надали.

— Боже мій, якщо біля реактора гасили пожежу люди в гумових костюмах, — каже Микола Сегін. — Ми ж не знали, що таке радіація. Дивилися, як вертоліт скидає свинець та інші матеріали на реактор, як графіт звідти викидали. Навіть думали, що один вертоліт впав у реактор, а він виявляється приземлився повз, там навіть екіпаж живий залишився. А потім приїхав полковник із радянськи дозиметром, як почав нас заміряти, а в нас радіація зашкалювала. І він до нас: «Негайно додому!»

Виїхала група на чолі з підполковником Гуменюком 1 травня, тобто через п’ять діб після катастрофи. У Києві, згадує козятинець, того дня було масштабне святкування — демонстрації, паради, багато дітей.

— До Чорнобиля ми їхали на новому УАЗіку, — згадує козятинець. — Коли нас вже виганяли додому, наш водій пригнав машину на кар'єр, куди скидали автомобілі. Водій ледь не плакав. Новеньке авто, але показало під капотом 120 рентген.

Ніхто нічого не обробляв

Вдома на Миколу Сегіна чекали дружина Ніна і дві донечки: Наталія та Тетяна. Підполковник Гуменюк порадив щоб відмитися від радіації, тричі випрати форму. Козятинським міліціонерам дали тиждень відпустки.

— Потім відкрився в універмазі дозиметричний центр, — продовжує наш співрозмовник. — Людей, які приїжджали з Чорнобиля, там одягали. Нам сказали туди прийти. Дозиметри показали перевищення дози радіації. Сказали, що якби ми були цивільні, то нам би ще й одяг дали, а так ми службовці. Приїхав я додому, а ця форма, в якій я був у Чорнобилі, у мене тиждень висіла в хаті. Я взяв її і закопав у дальньому кутку на городі в батьків. На тому місці, де я закопав форму, на осінь виросли три-чотириметрові соняшники. А в дітей дуже почав псуватися зір — що в старшої, що в молодшої дочки, почалися проблеми зі здоров’ям. Хорошу я дозу радіації додому привіз! А фуражку я ж не прав. То як заміряли ту фуражку, хоч і написали, що вдвічі перевищує норму раціація, але там в сто разів перевищувала, не менше.

— Коли ви виїжджали із зони відчуження, вас якось обробляли від радіації? — запитуємо Миколу Сегіна.

— Ніхто нічого не обробляв, — відповідає чоловік. — За документами я отримав опромінення в 50 з гаком рентген. Не мікрорентген, а рентген! Це десять смертельних доз, якщо не більше.

Виявили пухлину в нирці

Аварію на Чорнобильській атомній електростанції визнали найбільшою катастрофою за історію ядерної енергетики. Вона забрала багато життів, а у тих, кому вдалося вижити після перебування в епіцентрі аварії, почалися проблеми зі здоров’ям.

— Підполковник Гуменюк помер, Толік Савчук помер, Леонід Пілсудський переніс три інфаркти, — продовжує Микола Сегін. — Сергій Юхневич наймолодший був серед нас, то ще тоді, коли ми ще працювали, в нього проблеми з нирками були, він і в Вінниці в лікарні лежав, потім в Києві, теж має інвалідність. Ні в кого здоров’я немає.

Підкосило здоров’я і в Миколи Сегіна — у нього виявили пухлину в нирці.

— Олександр Ломачук на той час робив УЗД, я щороку проходив обстеження від комісії, бо якщо не пройду, не дадуть безкоштовних ліків, — згадує Сегін. — Саме Ломачук порадив мені поїхати на Вінницю, за що я йому дуже вдячний. То я їздив і в госпіталь, і в онкодиспансер. Там спочатку нічого не знайшли. Сказали прийти через три-чотири місяці. А тут буквально через кілька місяців у мене стався інсульт. Десь через пів року після інсульту я приїхав у госпіталь, бачу, вони забігали. Кажу їм: «Говоріть як є». Вони мені: «Негайно на операцію». Як прийшов добиватися за гроші, мені сказали, десь через півроку гроші з’являться. Я кажу: «Та мене через півроку закопають». Допомоги я ні від кого не отримав, все своєю працею.

Щоб лягти на операцію, Миколі Сегіну довелося взяти кредит. Каже, за ту суму можна було хорошу машину придбати. Прооперували козятинця у 2007 році — йому видалили нирку, котра була уражена пухлиною.

Із моменту Чорнобильської катастрофи минуло сорок років. У Миколи Сегіна вже двоє дорослих онуків: один працює у сфері кібербезпеки, інший — в ІТ. Сам Микола теж досі працює — тепер він охоронець. Якомога більше часу намагається проводити на свіжому повітрі. Має золоті руки — сам і ремонт зробив у хаті і в себе, і в доньки, власноруч побудував альтанку, баню, зробив теплицю для дружини. 

— Як почалася повномасштабна війна, я взяв дозвіл на зброю, купив карабін, — додає чоловік. — Тоді мені було вже за шістдесят. Я пішов у територіальну оборону. Ми стояли на блокпостах. А вже коли росіян вигнали з Києва, нас всіх, хто старший шестидесяти, повідправляли додому.

 

Читайте також:

Історія воїна «Дев’ятки» з Вінниччини, який вивів із оточення 20 побратимів

Залізничник зі стажем та воїн: ветерани обрали Андрія Кармазіна своїм представником у столиці

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.