Козятинчанка Інна Бакрива 10 років вишиває сорочки і сукні

• Героїню нашою публікації сміливо можна назвати берегинею українських традицій, адже Інна Бакрива продовжує працю, якою віками займалися наші дівчата й жінки — вона вишиває.
• Та у її доробку не картини та ікони, а виключно сукні та сорочки.
• При чому вона не лише вишиває, а й шиє.
• Своїми секретами жінка ділиться із нашими читачами.

Інна Бакрива — надзвичайно талановита жінка і на додачу дуже скромна. У неї двійко синів — старший Михайлик і молодший Іванко. Своїм прикладом вона доводить — якщо душа у тебе до чогось лежить, ти завжди знайдеш час і можливості цим займатися. Інна вишиває сорочки та сукні. Її з синами часто можна побачити у вишиванках. У чоловіка своя сорочка також є, та він не дуже любить носити, а от хлопчики одягають свої залюбки.

— Часто в повсякденному житті у вишиванці ходжу, особливо влітку, — розповідає Інна Бакрива. — Стараюся до церкви піти, і в місто ми часто їздимо у вишиванках. Тіло дихає. Не так як зараз синтетична тканина і не знаєш, що вибрати, у вишиванці абсолютно не жарко.

Із чого все почалося?

Вишивання — не основна робота нашої співрозмовниці. Це для неї хобі. Інна працює на залізниці. Хоча її робота також пов’язана із творчістю. Мабуть, це вас здивувало. Ну яка може бути творчість на залізниці?! Виявляється, може.

— Працюю я в депо локомотивному на косах, — розповідає козятинчанка. — З шерстяної пряжі я плету коси. Мочимо ми їх у спеціальній олії, вони йдуть на підшипники на колісну пару. На кожному локомотиві 48 таких кос. За день ми наплітаємо до 100 штук. Зараз у відпустці всі, то менше. Це також монотонна робота з нитками. Спочатку треба накрутити, потім пов’язати, потім заплести, намочити. І робота мені до душі, і ця праця з вишиванками мені до душі. Та й так Бог дав.

Вишиванням Інна захопилася, коли була у декретній відпустці. Тоді вона вишила свою першу сукню.

— Я почала вишивати, коли була вагітна за Мішою, — каже наша співрозмовниця. — Мама дала мені 100 гривень, я пішла купила тканину домоткану. Мені її покроїли і я почала вишивати червоними і чорними нитками. Потім Ваня вже народився, чоловік їздив у Фастів на роботу електричкою. Я вставала разом з ним о 5 годині ранку і вишивала Потім хлопцям почала вишивати також на льон і домоткану тканину. То маленькі були вишиваночки як вони тільки народилися. З тих виросли і я почала інші вишивати.

— Чому саме вишивкою захопилися? — запитую Інну.

— Коли вагітна, особливо нічого не будеш робити, — відповідає жінка. — Отак сиділа й вишивала. Ми ще жили біля мами. Я ще як ходила в школу, то нас там теж вчили вишивати. Я ще в’яжу гачком, спицями. Це Міша зараз каже: «Хай Ваня носить в’язані речі, а мені купляй». А раніше як були маленькі, то вони в мене повністю були обв’язані. Кофтинки, штанці, шапочки, шкарпеточки.

Кропітка робота

На нашу зустріч Інна вбралася у сукню-вишиванку з чорного льону, орнамент вишитий біло-червоними нитками, на манжетах — стрічки такого ж кольору. Цю вишиванку Інна зробила повністю власноруч — і дизайн розробила, і саму сукню пошила. Лише пояс куплений.

— Це плаття десь я місяці два вишивала, — розповідає жінка. — Надівала канву на це плаття, бо якщо брати домоткану тканину, то я вишиваю без канви, рахую ниточки, а якщо це по чорному, то я надівала канву, праскою припрасовувала, приметувала цю канву і тоді вже по узору рахувала клітинки і так вишивала. Потім ниточку, якою приметана канва, зрізала, і канву по ниточці, по ниточці виймала. На одному хрестику виходить три ниточки.

— Це ж довго, — дивуюся я.

— Зараз вам біле плаття покажу для цікавості, — каже Інна і виносить сукню, прикрашену маками, вишитими з бісеру. До неї ще є пояс, який козятинчанка також зробила сама. Схему купувала у книгарні, яка вже зачинена.

Це — друга сукня, яку вишила Інна. Саме та, над якої жінка працювала, коли вставала о п’ятій ранку.

— Місяць я її вишивала, — розповідає майстриня. — Я старалася квіточку в день. Потім я поносила її і бачу, що не вистачає пояса. Його я вишивала десь днів десять. Також мною придуманий. Це називається домоткана тканина. Я в Інни купляла. Малюнок уже був набитий і кольори на ньому також є і, дивлячись який колір, ти таку бісеринку і кладеш.

І це не єдине сукня у гардеробі, вишита бісером.

— Було у мене ще таке плаття лляне, я бісер клала хрестиком. Це береш дві штучки і в третю просуваєш, виходить, хрестиком кладеш, — пояснює жінка. — І так я пошила плаття, мені одна жінка підказала, щоб зробити на грудях три стріли і хрестиком такий узор. І таке було плаття! Я його так любила! Дуже гарно було. І в Міші була така сама вишиваночка. Він як був маленький, ми завжди красувалися, ходили в цих вишиванках в місто.

Допомагає молитва

— А в роду у вас хтось вишивав? — питаю.

— Тільки бабуся по вітчиму, — каже Інна. — Вона завжди шила все на машинці і у неї рушники були вишиті. Я пам’ятаю цікавий такий випадок: вона до мене каже: «Вишивай», а я їй: «Бабуся, я ж не вмію шити». Вона написала мені «Отче наш» на листочку і каже: «Читай «Отче наш». Я прочитала його три рази. «А тепер сідай вишивати». І в мене той рядочок перший вийшов. Це як чудо! Я так пам’ятаю це, маленька ще була. Потім я коли вже виросла, то в шухляді в шафі знайшла це «Отче наш» і згадала, як вона мене вчила шити. Отак легко і просто. Вона молодець була.

Талант Інни Бакриви вражає, адже вона і вишиває, і самостійно шиє. Додамо, що жінка не професійна швея. Цього, як і вишивання, вона навчилася самостійно.

— Тканину беру або в Інни, або в універмазі, завжди на око — беру стару вишиванку і до неї прикладаю, бо ж шити мене ніхто не вчив, — продовжує наша співрозмовниця. — Бог так дає. Я завжди коли вишиваю, то прошу в Бога допомоги, хоч пару раз кажу «Господи, помилуй», щоб хрестик ішов з молитвою. Викрійки я не вмію робити. Я беру нічну сорочку, прикладаю до тканини, вона ж вільна, і по цій нічній сорочці я собі викроюю і так у мене виходить.

Сорочки і сукні жінка вишиває лише собі і своїй сім’ї. Покупців на таку красу поки не знайшлося.

— Пробувала в інтернеті раз давати оголошення, ніхто навіть не зателефонував, — каже козятинчанка. — У фейсбуці я виставляла свої роботи. Думала, може хто подзвонить, зайва копійка не завадить

Готує сукню на весілля

Вишиває Інна виключно вишиванки. До картин, каже, душа не лежить. Улюбленим хобі більше займається взимку, бо тоді менше роботи біля дому і, відповідно, вільного часу більше. Хоча влітку теж знаходить хвилинку-другу, аби за голку з ниткою взятися. От і зараз жінка вишиває сукню бісером. На ній будуть соняхи.

— Це рукава, — показує майстриня прямокутний шматок тканини, який скоро стане рукавом сукні. — Бачите, скільки роботи. А на платті ще більше. Тут виключно бісер. Це два рукава я вишила, зараз почала вже плаття. Ниточка спеціальна для бісеру використовується. Навіть коли лінуюся прати, то в автомат кидаю свою вишиванку і нічого, тримається. Я добре зашиваю, роблю два вузлика. Це думаю десь до зими закінчити, так поставила собі за мету. У мене похресник вже дорослий, йому вже 20 років, може скаже, що хоче женитися, то я хочу щоб мама хрещена була гарна.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.