Галині Бикодоровій на Новий рік — 90!

У Козятині в останній день 2015 року відзначатиме 90-річний ювілей Галина Леонідівна Бикодорова. Вона прекрасно виглядає, добре почувається і радо поспілкувалась із “RIA-Козятин”.
Ювілярка народилась у далекому 1925 році в буремній післяреволюційній Одесі. Своїх батьків майже не пам’ятає. Вони загинули ще до того, як дівчинка пішла до школи. Виховувало її подружжя маминої сестри Олександра та Олексій Гоцуляки, які не мали своїх дітей. Галина була їм втіхою. Родина переїхала до Києва і добре жила, поки не почалася війна. 
— Я пам’ятаю, як німці зайняли Київ, — розповідає Галина Леонідівна. — Ми тоді жили на Хрещатику. Дядько Олексій воював на фронті. Було важко і страшно. 
У 1944 році після звільнення Києва від фашистів 19-річну Галину призвали у 419-й батальйон армії. Тоді ж її дядька направили до Козятина. Він, разом із ще чотирма лікарями відкривали залізничну поліклініку. Зараз у цій будівлі на вул. Винниченка (біля деповської переходки) жилий будинок. Олексію Максимовичу довелося працювати хірургом, травматологом, судмедекспертом і паталогоанатомом одночасно.
Прослуживши майже два роки в армії, пані Галина повернулася до родини, що жила вже не в Києві, а у Козятині. Тут близько 5 років працювала секретарем-машиністкою в міській раді. 

— Одночасно я пішла навчатись на курси медсестер, — пригадує пані Галина. — Нас навчали за прискореним курсом у прибудові біля церкви, на території другої школи. 
Зі своїм нареченим зустрілася на робочому місці (сміється). Демобілізований у 1949 році Павло Бикодоров декілька разів приходив оформляти документи в міській раді. Познайомилися у травні — в грудні розписались. Жили дружно. Вона працювала медсестрою в пологовому відділенні, він — на залізниці. 

— Чоловік у мене був дуже хороший, — повідала нам жінка. — Ніколи в житті не підвищував голос. Нам було вже за 50, а він не забував сказати, що любить мене.
Бикодорови виростили трьох дітей. Усім дали освіту та гарний старт у житті. 
Зараз в Козятині живе тільки син і одна з онучок. Старша і менша доньки з родинами проживають за межами України. Але вони часто спілкуються між собою і мамі часто телефонують. Щонайменше раз на рік приїжджають в Козятин. Коли збираються всі, ледве вміщуються в квартирі. 
 — У мене шість внуків, уже дорослих, і шість правнуків, — поділилась із нами своєю гордістю Галина Леонідівна і показала вітальну листівку.
“Для нас велике щастя, що ти є у нас. Дякуємо тобі за ласку, турботу, переживання. За затишок, який ти створюєш для нас в оселі, в яку хочеться повертатися щоразу! Спасибі, матінко! За все тобі спасибі! Лагідна і добра, ми дуже тебе любимо!”
Газета “RIA-Козятин” також вітає Галину Леонідівну зі славним ювілеєм. Такі позитивні, приємні люди, які гідно прожили стільки років, виховали прекрасних дітей — є справжньою окрасою і гордістю Козятина.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.