Дружина загиблого Володимира впізнала чоловіка по пальцях і зубах

Вогнепальний постріл влучив молодому старшому  лейтенанту Володимиру Чорноусу  в скроню. Позбавив 22-річну дружину чоловіка, а півторарічного синочка — батька.
19 липня під час виходу штурмової групи з району аеропорту в місті Луганськ він загинув від вогневого поранення терористами. Офіцер Збройних сил України не дожив до свого дня народження всього 5 днів. Йому б виповнилося 26...
Коли журналісти “RIA-Козятин” спілкувалися з вбитою горем матір’ю дружини загиблого воїна Наталією Міщук, вона тримала на руках маленького онука Владиславчика і не могла стримати сліз. Малюк чотири місяці не бачив свого батька і, на жаль, вже більше ніколи не побачить… Але в його жилах тече кров воїна-визволителя. І його життя має скластися якнайкраще. 

— Володя був мені як рідний син, — плачучи розповідає Наталія Володимирівна. — Вони з донькою не те щоб сварилися, навіть не сердились одне на одного. 24 липня йому мало виповнитися 26 років. Я не розумію — за що наші діти воюють? За кого? А відбирають найкращих. Видно було, що Володя загинув від снайперської кулі. Тіло було ціле. А личко все шите-перешите. Побита голівонька... 
Як розповіла Наталія Володимирівна, після закінчення навчання у вищому військовому навчальному закладі, Володимира направили на роботу в Ужгород. Отримав кімнату в гуртожитку. Там він і жив з сім’єю близько п’яти років. 
 — У квітні Володя перевівся у Луганськ, — каже пані Наталія. — Жахіття війни ніколи не описував. Завжди дзвонив і казав: “Мамо, в мене все добре. Їмо шашлики.”
Про його смерть моя дочка Катерина дізналася по телефону 19 липня. Тіло для поховання чекали п’ять днів… Він був неземний…  Дуже добрим і чуйним чоловіком для моєї доньки. Похоронили ми його тут, в селі Козятині. Адже його виховували бабуся і дідусь, яких вже теж немає в живих. Мама залишила сина і не допомагала нічим. Лише рідний брат Віталій з дружиною Анною підтримували. Дуже дякую їм за допомогу на похоронах.
Познайомились Катерина і Володимир через інтернет. Були знайомі два роки, а зустрічались тільки два місяці. Дівчина відразу прийняла статус коханого бути військовим. Молоді, закохані — вони жили душа в душу. Катя до останнього сподівалася, що Володя живий.

— Коли я зателефонувала до його товариша і почула, що Володимир загинув — не повірила словам, — говорить Катерина Чорноус. — Адже ще зранку того злощасного дня говорила з ним. А коли його привезли на поховання, то впізнала його тільки по зубах та пальцях, бо все обличчя було перешите. Дуже важко все пережити... Хоронили ми його без почестей. Від мітингу я відмовилася, бо вже не було ніяких сил. Під час перебування на сході Володимир мені розповідав, що бронежилет у нього надійний, а от армійська каска не якісна. Через це і загинув. А воював чотири місяці, без відпочинку, навіть на похорон дідуся не відпустили. Тепер залишився “смертник” (солдатський медальйон). І синочок, який копія тата.
Батько та мати покійного Володимира написали відмову від грошової допомоги, оскільки не брав участі у вихованні сина.

Тепер Катерина збирає всі документи, щоб оформити одноразову допомогу, у зв’язку зі смертю чоловіка. Зараз у неї на руках є довідка про причину смерті. В ній написано, що Володимир загинув від вогнепального наскрізного пронизуючого кульового поранення в голову.
Герої не вмирають! Світла пам’ять про нашого земляка житиме вічно. 
Слава Герою України!

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.