«Чекала 1095 днів і ночей». Про зустріч мами з сином, який повернувся з полону

• Нарештi вдома. Відбувся великий обмін військових 1000 на 1000. Серед звільнених з російського полону 45 мешканців Вінниччини.
• Зокрема, відомо про повернення додому кількох воїнів з Козятинської громади, серед яких і Андрій Муравський — мужній захисник, який був у полоні довгих три роки.
• Мама Андрія вже бачилася з сином і розповіла, як пройшла їх така довгоочікувана зустріч

Про обмін полоненими, який тривав три дні і стартував 23 травня, у своєму телеграм-каналі писав Президент Володимир Зеленський.

«Вдома, військові та цивільні. Формула — тисяча на тисячу, про яку вдалося домовитись у Туреччині. Дякую команді, яка цілодобово працювала, щоб успішно реалізувати цей обмін. Обов’язково повернемо кожного й кожну з російського полону!» — йшлося у дописах.

Додому повернулися воїни нашої армії, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту, рядові і сержанти. Після довгих, виснажливих місяців невідомості, болісного очікування й щоденних молитв, вони знову на рідній землі. Живі, вільні.

Радісною та такою бажаною для козятинчанки Наталії Мазур стала звістка про повернення додому єдиного сина, єдиної надії та опори — Андрія. Вона чекала його довгих три роки…Його перші слова були, як світанок після довгої ночі, як подих після довгої тиші.

— Він подзвонив мені 23 травня близько півночі  і сказав: «Мама, мама!», — не стримує емоцій Наталія. — Я не можу цього всього переказати. Минуло рівно три роки. 24 жовтня він народився, 24 травня 2022 року розбили їхній батальйон і 24 травня він звільнився з полону. Я нарешті дочекалися. 

Чекала 1095 днів і ночей

А чекала Наталія 1095 днів і ночей. Андрія мобілізували ще у перші дні війни. Він служив у стрілковому особовому батальйоні (перша рота, кулеметний взвод). Зв’язок з ним втратився, коли він перебував у Донецькій області, на Бахмутському напрямку біля Авдіївки. Серце матері розривалося, вона не знала, де її дитина. Все, що їй на той момент було відомо — бригада, де був її Андрій, потрапила під важкий артилерійських обстріл.

Куди тільки не їздила та кому тільки не телефонувала Наталія, аби знайти хоч маленьку зачіпку. Згодом їй скинули відео з Андрієм. Він розповідав, що потрапив у полон та що пережив. Після багаточисленних обстрілів його важко поранило. П’ять діб Андрій знаходився у посадці. Як міг перев’язав собі рану на нозі, шукав воду, пив залишки з пляшок. Там же у посадці його і знайшли чоловіки з ДНР, які донесли Андрія до своїх позицій, а далі вивезли на машині… Був в Оленівці, пережив ту страту, той вибух.  





— Перед кожним обміном Андрій мені снився, але щоразу його не було в списках, — каже Наталія. — Цього разу теж приснився, але вже по-іншому. За тиждень до обміну бачила один і той же сон — Андрій, такий худий і високий, з широкими плечима і я не можу його обняти. І так багато людей довкола…Мені не повідомили, що він попав на обмін, але моє серце відчувало.

«Він схуд, такі оченята…»

На зустріч з сином Наталії дали 15 хвилин. Каже, що чекала його три роки, але ті кілька годин перед самою зустріччю були, мабуть, найважчі. Вони тягнулися, як вічність.

— І зі мною, і з Андрієм перед цим працювали психологи. Спочатку взагалі не пускали, але я сказала, що я нікуди не піду, поки не побачу сина, — додає мама нашого захисника. — Він схуд, такі оченята… Обіцяла, що не буду плакати, але не втрималася… Впала на ті ворота і кричала: «Андрій».

Наталія розповідає, що всі хлопці, в тому числі і її син, зараз дуже втомлені, вони подолали важку дорогу у п’ять тисяч кілометрів. Каже, що вони багато чого не пам’ятають, але з ними та їхніми рідними працюють психологи і допомагають відновити пам’ять.

— Андрій сказав, як тільки одужає і відійде від цього всього, обов'язково з усіма вийде на зв'язок, — говорить Наталія. — Обов’язково піде в п'яту школу, у якій навчався. Дуже хоче зустрітися зі своєю першою вчителькою Оксаною Едуардівною та майстром з училища Євгенією Володимирівною. Вони всі його чекали. Взагалі, нам всі дуже допомогли, підтримували, робили розголос. У полоні Андрій був із «Азовом» і каже, що таких мужніх воїнів, як азовці, вірних, не зламних, немає. Він буде завжди пам'ятати, як вони допомагали триматися одне одному, як би їм важко не було. Ми всім надзвичайно вдячні. Зі мною на зустріч приїхала його хрещена, яка живе у Польщі, побратим. Це неймовірно і дуже цінно для нас!

Попереду — реабілітація

Наразі Андрій на карантині. Потім його чекає реабілітація, адже має проблеми з ногою після поранення. Його вже оглянули хірурги і вирішують, що робити.

А ще Андрій вважає своїм обов’язком допомогти всім тим, хто зараз шукає своїх рідних, які або в полоні, або мають статус зниклих безвісти.

— Він вдивляється у кожне фото з військовими, аби когось упізнати, відновити пам’ять і я допомагаю всім, хто до мене звертається. Адже знаю, як це важко і як важливо отримати хоч якусь звісточку. Тоді піднімаються крила!

Бажаємо нашому захиснику якнайшвидшого відновлення, а тим, хто чекає своїх рідних вдома — якнайскоріше дочекатися.

Читайте:

Герою з Кордишівки вручили орден у лікарні

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.