Айтішник, який працює з іноземними компаніями, і тренерка з чирлідингу ділилися досвідом

• Відбулася ще одна зустріч у рамках проекту «Слухай», на яку завітали програміст Максим Могир та тренерка з чирлідингу Наталія Салинко.
• Обговорювали, чи важлива англійська для сфери ІТ, куди краще піти навчатися і на що звернути увагу окрім професійних знань.
• А ще разом спробували виконувати рухи чирлідерів

Проект «Слухай», який започаткували Анастасія Поліщук та Софія Чорномаз, продовжує знайомити молодь із цікавими та неординарними козятинчанами. Днями у рамках проекту відбулася зустріч, вже третя за рахунком, на яку, за традицією, запросили двох спікерів із кардинально різних сфер.

Першим аудиторія познайомилася із Максимом Могиром. Його професія — machine learning engineer. Це людина, яка займається машинним навчанням та нейронними мережами. Простішими словами, Максим працює зі штучним інтелектом. Хоча, як сам каже, йому така інтерпретація не надто до вподоби.

— У школі переді мною стояв вибір: або я займаюся спортом, або йду в ІТ, — розповідає Максим Могир. — У дев’ятому чи десятому класі у мене ще була ідея займатися дипломатією. Мені дуже подобалася історія, я брав участь у всіх олімпіадах. Але потім реальність прибила трохи до підлоги. Стало зрозуміло, що для того, щоб отримувати хороші гроші в ІТ, можна поступово працювати над собою і ти сто відсотків досягнеш успіху. Об’єктивно наша країна не найбагатша в світі. ІТ дає тобі можливість заробляти іноземний капітал, а там очевидно зарплата набагато вища і таким чином набагато легше отримувати задовільну заробітну плату в Україні, працюючи на іноземні компанії, ніж займатися будь-якою професією за кордоном. Доведеться набагато сильніше напрягатися, щоб отримувати ті самі гроші.

Окрім історії, Максим любив математику, тому обрав ту сферу ІТ, яка пов’язує цю дисципліну із програмуванням. Після випуску зі школи хлопець вступив до Київського політехнічного інституту на спеціальність «Кібербезпека». Хоча сам хлопець каже, Київський політех — це оптимальний, але не найкращий варіант, якщо хочеш стати спеціалістом у сфері інформаційних технологій. В нашій країні найкращу підготовку забезпечує Український католицький університет, втім потрапити туди доволі складно, а навчатися — дорого.

— Я прийшов дуже заряджений на кібербезпеку, — продовжує Максим. — У фізтеху є своя команда білих хакерів, які постійно змагаються на змаганнях, займають перші місця на світових чемпіонатах. Я прийшов на перший семінар на першому курсі, у викладача замість стула пеньок, бо він ламає всі стула. Він важить кілограм 160. Ми прийшли і абсолютно нічого не розуміли. Він нічого не розказував, просто бив по клавіатурі, навіть не дивлячись туди, ламав все, що йому подобається. Багатьом здалося, що для того, щоб так робити, потрібно багато трудитися. І багато з моїх однокурсників знайшли себе в інших сферах, а в кібербезпеці залишилося людини три-чотири з 30.

Стимулює можливість розвиватися

У сфері інформаційних технологій Максим працює п’ять років. Перший і наймасштабніший проект, в якому він взяв участь — розробка програми для автоматичного ретушу фотографій. Також серед проектів, над яким він працював — програма для розпізнавання людей по ходьбі, розробка рекомендаційних систем у сфері моди, які передбачають ціну, попит, порівнюють товар, тощо. Наразі хлопець займається додатком для написання есе, який розпізнає тему і головну ідею та шукає в тексті частини, які потрібно вилучити. Це важливо для абітурієнтів, які збираються вступати за кордон, тому що в іноземних університетах при вступі потрібно подати есе. А ще козятинчанин працює над системою, яка автоматично розпізнає булінг, спам і образливі вислови.

— Ти в ІТ, тому що це тобі подобається чи тому що це перспективно? — запитує Софія.

— Це поєднання, — відповідає Максим. — Якби я вибирав між відпочинком і роботою, я б вибрав відпочинок. Тому що не завжди ти виконуєш задачі, які б тобі хотілося виконувати. Мене більше спонукає працювати не любов до професії, а бажання розвиватися. Не цікаво займатися чимось, якщо ти не хочеш стати в цьому кращим. Мене більше спонукає мій прогрес у виконанні певних задач. Це крім грошей. Звісно, гроші — це очевидний стимул будь-якої роботи, інакше б ніхто не працював і відпочивав би. Якби мені за цю роботу платили стільки ж, як за бігання по стадіону навколо поля, я б, мабуть, вибрав бігати навколо стадіона.

Програмувати чи вміти спілкуватися — що важливіше?

Говорили на зустрічі не лише про особистий досвід, а й про те, що необхідно для того, аби стати програмістом. Перший пункт — це освіта. Максим каже, варто піти до університету, навіть якщо в майбутньому ви працюватимете за іншою спеціальністю. Том що в університеті ви не лише отримуєте знання, а й можете познайомитися із цікавими людьми.

Наступний пункт, на який варто звернути увагу — знання англійської. Потрібно володіти мовою принаймні на базовому рівні, тому що програмісти здебільшого працюють із іноземними компаніями, тож якщо літературу за спеціальністю і різноманітні курси ще можна знайти у перекладі, то при спілкуванні з іноземцями без знання мови не обійтися.

Інформаційні технології — доволі широка сфера, в якій є велика кількість професій. Аби не загубитися, на початковому етапі Максим радить визначитися, чим саме ви хочете займатися і рухатися відповідно до обраного напрямку. Якомога більше практикуватися і опановувати все нове, що пов’язано з професією. А ще важливо розвивати свої особистісні навички.

— Якщо ми поділимо умовно весь багаж знань на хард скіл і софт скіл, то хард скіли — це ваше знання програмування і математики, а софт скіли — це ваше вміння спілкуватися, планувати, бути стресостійким, обговорювати проблеми з колегами, — пояснює Максим Могир. — При прийомі на роботу останнє набагато важливіше і я б сказав, що це важливіше, ніж ваше вміння програмувати. Бо умовно вважається, що якщо ви вмієте робити все, що входить в софт скіли, то програмувати вам навчитися буде неважко. Особливо великі компанії більше набирають людей по софт скілах, дають базові завдання, дивляться, як у людини розвинене мислення, як вона спілкується на співбесіді.

Наостанок зустрічі серед слухачів провели розіграш книжок про Python та JavaScript — базових мов програмування, які Максим подарував двом учасникам заходу.

Важливо рухатися вперед

Другим спікером недільної зустрічі стала Наталія Салинко, художниця, яка не лише сама пише картини, а й розкриває творчий потенціал в інших. Наталія викладає живопис у Міському будинку культури, це її основна робота. Окрім цього, дівчина також працює фітнес-тренером і тренером з чирлідингу.

Після школи Наталія вступила до університету одразу на дві спеціальності. Батьки наполягали на тому, щоб стала юристом, тому пішла навчатися на документознавця. Але сама Наталія з дитинства захоплювалася творчістю, тож паралельно навчалася ще й на дизейнера середовища.

— Великим полюсом і досягненням стало те, що методисти хотіли взяти мене старостою, — розповідає спікерка. — Я пручалася і дуже не хотіла, бо я була тиха, спокійна, нервувала і не знала, як підійти до старших, спілкуватися. Завдяки цьому я стала більш відкрита, комунікабельна, активна і саме цей поштовх дав мені зрозуміти, що потрібно розвиватися, рухатися, відкриватися і досягати чогось нового. Саме в університеті на перших курсах я зустріла багато цікавих людей. На заочному навчанні більшість моїх одногрупниць були віку моєї мами, але там були люди, які досягнули сходинок, до яких вони йшли довго і саме від них я брала інформацію, яка б мені була корисна надалі.

На четвертому курсі Наталія спробувала себе як документознавець, але протрималася всього сім місяців і зрозуміла, що ця робота не для неї. Вирішила реалізувати себе у творчому напрямку: розписувала стіни, робила листівки на замовлення і навіть пробувала себе у ролі фотографа. Із народженням дитини почався новий етап у житті. Поки сиділа в декреті, робила букети зі смаколиків. Втім часу на роботу витрачалося багато, а заробіток був відносно не великий. Згодом Наталія почала працювати у сфері спорту.

— Батьки спочатку сказали: «Давай щось вигадаємо, щоб ми могли займатися. Бо діти ходять на воркаут, давай нам фітнес», — продовжує спікерка. — Я почала займатися фітнесом, розвиватися, навчатися, відкрила фітнес. Потім я думала, що зробити корисного для дітей. Подзвонила Лариса Сивобородько, яка на той момент була директором дитячо-юнацької спортивної школи, сказала: «Ви дуже активні люди, ви мене зацікавили, давайте поспілкуємося». Ми приїхали і вона каже, що тренер з гімнастики звільнилася і їй потрібно задіяти дітей. Було багато ідей і вона питає: «Як щодо чирлідингу?»

Так у нашому місті з’явилася команда з чирлідингу, яку тренує Наталія. Декілька років тому наші спортсмени стали чемпіонами України.

Спробували самі

Чирлідинг — це досить молодий вид спорту в Україні, та кожен з нас має уявлення, що це таке, адже ми неодноразово бачили виступи команд чирлідерів у американських фільмах. Цей вид спорту поєднує в собі елементи гімнастики, акробатики і танців. Є багато різних дисциплін та категорій, а займатися ним можуть люди будь-якого віку — від зовсім юних спортсменів, яким всього 4–6 років, до дорослих. Є навіть категорія 60+.

— Ми думаємо, що це так просто, але в чирлідингу є базові положення рук і якщо ти не так поставиш руку, тобі бал знімається одразу, — пояснює Наталія Салинко. — Є також базові стрибки. Ми зараз з вами це спробуємо. Стрибати я може не буду заставляти, але базові положення ми пройдемо. Обов’язково має бути вісім базових положень чир рук, обов’язково має бути два базових стрибка, хоча б найпростіших і на 16 рахунків танцювальна комбінація — це найпростіша дисципліна, в якій можна взяти участь. Мене надихає, коли ще є акробатика. Це може бути перформанс, соло-виступи, дуети, тріо. І командні, де учасники віком від 8+ до 25 осіб.

Окрім акробатичних та танцювальних елементів, чирлідери використовують ще й заклички. Вони бувають двох типів — чир і чан. Чир закличка — це повідомлення, яке доносять до глядача про команду, яку підтримують, чи про власну команду. Такі заклички складаються із декількох речень. До прикладу, чир-закличка козятинської команди звучить так: «Танцюй, стрибай, лети, все ближче до мети, вищий рівень завжди май, за Level Up ти вболівай». Чан закличка — це короткий вислів, який повторюється тричі.

Що це все таке — слухачі випробували на власному досвіді. Наталія продемонструвала базові положення чир-рук, після чого попросила усіх поділитися на команди по троє. Кожна група мала продумати комбінацію з восьми положень рук і свою чан-закличку. Тренерка дала декілька хвилин на підготовку, після чого команди по-черзі показали свої комбінації і прокричали заклички.

Читайте також:

Паломники із Білої Церкви завітали на екскурсію «Музею Хліба» у Білопіллі

У Глуховецькій громаді пройшов поетичний конкурс. Хто серед переможців?

У залізничному училищі першокурсникам вручили учнівські квитки

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.