Тиша двадцять вісім місяців: від Олексія Гуменюка з Козятина немає жодної звістки

Фото ілюстративне

• Тетяна чекає, коли чоловік вийде на зв’язок вже два з половиною роки.

• Олексій зник безвісти на Донеччині.

• Він вивів свою групу, прикриваючи побратимів, а сам залишився тримати оборону

Олексієві Гуменюку 37 років. Він родом із Калинівки. Переїхав до Козятина 18 років тому. Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік був за кордоном. На той час він працював у Данії. Щойно дізнався, що російські ракети бомблять міста та села України, а війська намагаються захопити столицю, повернувся додому. Не чекаючи, виїхав з Данії ще 24 лютого, а вже 26-го був у військкоматі у Козятині.

Мобілізували Олексія лише у червні. Хоча він неодноразово приходив до військкомату, запитував, коли його призвуть. Чоловік потрапив до 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ. Служив на посаді молодшого сержанта. Спершу був командиром відділення, потім — командиром взводу, а на останньому бойовому завданні був виконуючим обов’язки командира роти.

Зв’язок із Олексієм обірвався 15 січня 2023 року. На той момент він разом із побратимами виконував бойове завдання у Соледарі. Дружини військових у спільній групі почали писати, що їхні чоловіки вийшли на зв’язок. Один, другий, третій, а від Олексія ані дзвінка, ані повідомлення. Дружина Тетяна почала телефонувати до військових, чиї контакти мала. Їй повідомили, що її чоловік зник безвісти. «Але чекаємо, може до 15-16 днів ще вийде на зв’язок», — сказали Тетяні. Але звістки від Олексія так і не було.

— Буквально три місяці тому я дізналася, що мій чоловік вивів першу половину групи, а потім другу половину групи, закриваючи собою, — розповідає Тетяна. — Всі відійшли, а він залишився тримати оборону далі один. Щоб група могла в повному складі вийти. Два з половиною роки вже повністю тиша, немає інформації жодної.  

Тетяна почала їздити на зустрічі, акції та мітинги, які організовували у Києві, Одесі, Львові та інших містах. Часом раз на місяць, інколи і по декілька разів. Інформацію про акції поширювала на своїй сторінці у Фейсбук.

— Потрібно нагадувати про зниклих безвісти постійно — каже Тетяна. — Тому що десантно-штурмові війська взагалі не потрапляють на обмін. Але після того, як ми почали трохи більше влаштовувати мітингів і нагадувати про себе, то десантно-штурмові війська почали потрапляти на обмін, нехай і в невеликій кількості. За 17 місяців мого пошуку, відколи зник мій чоловік, після декількох мітингів уже обміняли сім осіб. Так, це мало, тому що безвісти зниклих дуже велика кількість, але треба достукатись до влади. Коли ти починаєш говорити про своїх рідних, то з’являється більша вірогідність, що будуть і наших хлопців поверати, щоб вони потрапили на обмін. Бо полонених повертають, загиблим ми віддаємо шану і хоронимо, а безвісти зниклі — це як між небом і землею. Ти не розумієш, що тобі зробити, що написати, що сказати. Тому ми маємо про них говорити, щоб про них не забували і повертали їх також.

Акцію-нагадування про зниклих безвісти Тетяна вирішила організувати у Козятині. Адже серед мешканців міста також багато людей, чиї рідні зникли безвісти.

— Нехай кожен прийде і покаже, що він пам’ятає про свого рідного і не дає про нього забути, — закликає Тетяна.

Акція-нагадування про зниклих безвісти відбудеться у неділю, 8 червня на центральній площі міста. Початок о 9:00. Учасників акції просять прийти на декілька хвилин раніше, до початку хвилини мовчання.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.