«Щогодини майже сирени і вибухи постійно чути». Що кажуть люди, які виїжджають з Києва?

Фото ілюстративне

• Війна, яку розв’язала проти нас росія, триває вже другий тиждень.

• Увесь цей час працівники нашої «Укрзалізниці» роблять усе можливе, аби евакуювати людей з тих міст, які ворожі війська нещадно обстрілюють і бомбардують з повітря.

• Ми поспілкувалися з українцями, які приїхали до Козятина зі столиці.

• Що вони розповідають — читайте у нашому репортажі

Понеділок, 7 березня. Минуло вже одинадцять днів від моменту російського вторгнення. Чимало українців виїжджають з міст, які атакують ворожі війська. Частина евакуюється власним транспортом, та є багато таких людей, які їдуть залізницею.

Ми вирушили на вокзал. Саме оголосили прибуття електрички з Києва. Жодних фотографій ми не робимо. Усе з міркувань безпеки. З тієї ж причини не запитуємо імена у людей, з якими спілкувалися.

Електропоїзд прибуває на колію, зупиняється, відчиняються двері, з вагонів почнають виходити люди. Переважна більшість тримає у руках великі валізи. Ми підійшли до однієї з жінок, яка вийшла на перон разом зі своєю донькою.

— Ми живемо в Києві, — розповідає жінка. — Дуже страшно було, тому ми поїхали.

— Куди ви плануєте тепер? — запитуємо.

— У нас є родичі в Бердичеві.

Наша розмова переривається — до жінки підходять родичі. Усміхнені, вони вітаються та обіймаються. За кілька секунд починаємо говорити знову.

— Яка зараз ситуація в Києві? — запитуємо нашу співрозмовницю.

— Дуже погана, — відповідає вона. — Ми живемо біля академмістечка. Поруч Гостомель, Ірпінь і Буча. Вночі взагалі спати неможливо. Евакуювали людей, дітей, були обстріли.

— Як довго ви їхали? Чи були якісь затримки транспорту?

— Затримок жодних не було. Нас підвіз знайомий до вокзалу. Далі ми сіли на електричку. Все безкоштовно. Все тихо, людей небагато, ми доїхали дуже добре.

Ми не стали більше затримувати жінку, оскільки їй треба було вже йти. Побажали нашій співрозмовниці мирного неба і пішли далі. На пероні зустріли ще одну жінку з дитиною, яка приїхала тією ж електричкою.

— Ми коли їхали, було відносно спокійно, тому що ми виїжджали зі станції Київ-Волинський, вона в стороні від Київ-пасажирського, — каже жінка. — Чути вибухи постійно і сирени гудять, але ми сіли на вокзалі на Київ-Волинському нормально. Електричка прибувала вчасно і тому ми нормально приїхали.

— Довго були в дорозі чи як зазвичай? — запитуємо нашу нову співрозмовницю.

— Як звичайно.

— Яка була ситуація протягом цих днів, поки ви в Києві були?

— Щогодини майже сирени і вибухи постійно чути. Але ми в такому районі, що нас якби стороною обходить, то в нас затишніше, але все одно боїмося, щоб не оточили Київ, тому і виїхали. Тут у мене мама живе.

Під час розмови помічаємо, що окрім великої валізи мама з дочкою мають ще й невелику переноску для тварин синього кольору. Її в руках тримає дівчинка. Цікавимося, хто там сидить.

— Котика взяли з собою, Малінка звати.

— Для неї великий стрес цей переїзд і сирени? — запитуємо.

— Ні, — відповідає дівчинка.

— Їй вдома був стрес, коли сильно бахкало. Вона боялася. Переїзд, на диво для нас, вона спокійно перенесла, хоча перший раз їде так далеко. Ви знаєте, ми їхали у вагоні, в одному нашому вагоні чотири котика і одна собачка, — каже жінка і на її обличчі з’являється посмішка. — Люди вивозять своїх домашніх улюбленців.

— П’ять котиків, — поправляє донька.

— А так, з нашою улюбленицею п’ять котиків, — каже мама. — Вони ж рідні, як без них.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.