Плакали всі, навіть небо. Заквітчаною дорогою востаннє провели Героя Вадима Андрійченка

• Пам’ятатимемо. На День Конституції України Самгородоцька громада попрощалася з мужнім Воїном-захисником, блакитнооким Героєм-патріотом з Блажіївки Вадимом Андрійченком
• Без сина залишились згорьовані батьки, без чоловіка — молода дружина, без батька — маленький син Артем.
• 17 червня Вадиму виповнилось 35, а 25 — його серце зупинилось, не витримало важких поранень.
• У день, коли Вадима проводили в останню путь, плакали всі, навіть небо. Чорна війна забирає найкращих…

Трагічна звістка про непоправну втрату увірвалась у Самгородоцьку громаду чорним птахом 26 червня. Віддав своє життя за Україну Герой з Блажіївки Вадим Андрійченко. Молоде життя обірвала страшна війна. Йому б ще жити, любити, працювати, та він став зіркою не небі. Повернувся до рідної домівки на щиті, назавжди. Земляки зустрічали траурний кортеж з тілом загиблого Воїна стоячи на колінах. У невимовному горі 28 червня Вадима провели в останню путь. 

Вшанувати пам’ять та віддати шану до будинку, де зростав Вадим, прийшло багато людей. Друзі, однокласники, одногрупники, колеги, побратими несли квіти і не стримували сліз. У рідному селі Вадима знали як доброго, щирого, завжди усміхненого односельчанина, друга, товариша і повірити в те, що його вже з нами немає, дуже важко. Не описати словами той біль, що переживають батьки та рідні. Страшна втрата, рана на все життя.

Заквітчаною дорогою Героя проводжали від рідного дому до храму Покрови Божої Матері. Там відбулось заупокійне богослужіння за українським воїном, яке очолив священник Вінницько-Барської єпархії Православної Церкви України Благочинний протоієрей Валерій Кушнір. Коли Вадима винесли з церкви, здійнявся вітер і українське небо пустило сльози. По дорозі до цвинтаря моросив дощ, а коли розпочався мітинг-реквієм, він почався ще більший. Потім втих і знову пустився, визирнуло сонце. Плакала громада, плакав світ…

У прощальній промові розповіли біографію Героя. Народився Вадим 17 червня 1988 року в дружній родині Лариси Іванівни та Василя Олександровича Андрійченків. З вересня 1995 року навчався у Дубовомахаринецькій загальноосвітній школі, а потім продовжив навчання у старших класах Зозулинецької. Вступив до державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Здобув вищу освіту, одружився зі Світланою. Працював учителем історії та правознавства. В 2017 році в сім'ї народився син Артем.

— Вадим був люблячим сином, братом, онуком, турботливим чоловіком, батьком, вірним товаришем, щирим життєрадісним і мужнім патріотом. В перші дні повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону Україну, щоб стати на захист рідної землі у складі 59 бригади, першого стрілецького батальйону. Наш Герой проходив службу у гарячих точках на сході України, Херсоні, Миколаєві, Мар’їнці. Відбувши навчання у Києві, отримав звання молодшого лейтенанта. Помер 25 червня 2023 року, внаслідок важких травм. Герої української землі не вмирають, вони просто перестають бути поруч, — сказала ведуча мітингу Неля Гаєвська

Слова співчуття, підтримки та вдячності за сина-Героя висловили голова Самгородоцької громади Сергій Лановик, директор Дубовомахаринецької гімназії Володимир Залевський, класний керівник Василь Лопушан.

— Оцим дощем за нашим Героєм плаче весь світ, не тільки наша громада. 489 день війни, на цьому священному місці ми знову прощаємося з мужнім воїном. Ніякими словами не можна заспокоїти біль, яку відчувають рідні. Це величезна втрата, яка ніколи не окупиться і не забудеться. Герої не вмирають доти, доки ми будемо їх пам'ятати.

Володимир Залевський у своїй промові сказав, що знав Вадима, як розумного та здібного учня, трудолюбивого, спокійного за характером, дружелюбного, завжди усміхненого, доброго та вихованого, активним у житті школи. Він був гарним товаришем, його любили діти, поважали і цінували колеги та батьки за його прекрасну вдачу. Був сильним духом, справжнім патріотом, мужнім захисником.

Класний керівник Василь Лопушан, який активно волонтерить і возить допомогу військовим у гарячі точки наголосив — Вадим був дійсно Героєм, воїном з Великої літери, дуже відповідальним та надійним побратимом. Також звернувся до всіх присутніх не забувати, що у нашій країні йде війна, ворог намагається знищити нас, як націю. Ми маємо бути згуртованими та єдиними, підтримувати наших військових, які високою ціною виборюють для нас мирне, вільне майбутнє.

Після всіх промов з Вадимом почали прощатися. Пролунав військовий салют. Під звуки Гімну України тіло Героя віддали землі. Могилу заклали букетами, вінками та квітковими корзинами, замайоріли прапори. Один державний, а другий — бригади, в якій служив Вадим. Вічна слава і пам'ять, родині — щирі співчуття!
 

Читайте також:

Знову гірка звістка з фронту: Махнівська громада втратила свого захисника

Світлини уже 54 Героїв: оновили дошку пам’яті

Під час виконання бойового завдання загинув Герой з Глухівців Юрій Кратюк

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.