Матроса з Козятина, який виконав бойове завдання у Мар'їнці, нагородили «Золотим хрестом»

Ірина Шевчук

Наш захисник. Морський піхотинець Владислав Гарболінський днями, прямісінько на передовій, отримав «Золотий хрест».
Поспілкувалися з Владом наступного дня після нагородження.
Як під час ворожого штурму їхньої бригади вдалося вивести своїх побратимів — читайте у матеріалі

Владу Гарболінському з Козятина 27 років. Щоб стати на захист своєї Батьківщини, з самого початку повномасштабного російського вторгнення пішов у добровольчий батальйон, тримав оборону Києва. Згодом його зарахували до лав Збройних сил України. Наразі він воює в 35-тій окремій бригаді морської піхоти імені Михайла Остроградського. Має знання матроса. Нагрудний знак «Золотий хрест» — це його перша за рік і три місяці військового досвіду нагорода. Її вручають за виконання бойового завдання і за взяте командування. Цю гарну новину редакції повідомила Олександра Мамотенко. Дівчина добре знає Влада, навчалися в одній школі ( №5).

«Мені відомо, що нагороду Владислав отримав за рік служби, і що за відсутності офіцерів взяв на себе командування в боях за Марʼїнку, вивіз особовий склад і був поранений, — написала Олександра. — Я знаю його особисто, разом із друзями регулярно допомагаємо їх бригаді. В закупівлі дронів, ремонті авто. Але це все банально розхідні матеріали на фронті. Їх часто обстрілюють, тому що виконують завдання в гарячих точках. Якщо казати про Влада, то він із тих воїнів, який витрачає майже всю зарплату на свою бригаду і побратимів, дуже чесна і порядна людина»

Відео дня

Нашим журналістам вдалося поспілкуватися із захисником-земляком. Він розповів, що за завдання виконував та якою ціною воно йому далося..

— Все це сталося ще 20 лютого в Мар'їнці, — говорить Влад Гарболінський. — Ми були в одному приміщенні з русньою (хотів матюкнутися, але не буду). Вони нас трохи заштурмували і нам довелося відходити. Ми попали в ангар. Взагалі на позиціях було декілька підрозділів з іншого батальйону, вони перші відступили, а ми ще залишилися. Нам потрібно було тримати оборону, тому що були самі крайні. Щоб ви розуміли, є периметр оборони і от ми були на ньому крайні. І якщо відійдемо, то ніхто замість нас не зайде. Русня б зайшла 79 бригаді в бік і їм би було дуже важко.

В той момент, за словами Владислава, комунікація між підрозділами була мінімальна, постійні перебої і це зрозуміло. Єдиним каналом зв’язку з командуванням був старлінк, Наступна лінія оборони була далеко і хлопцям треба вкрай було тримати саме цей рубіж.

Коли ворог почав штурмувати їхню бригаду, то старлінк розбили. Хлопці на той момент були в ангарі, а він — зверху. Останній зв’язок із командуванням втратився. Тож прийняли рішення — в складі 10 людей відходити з позицій.

— Вони чотирьох поранили, один був «двохсотий», — розповідає Влад. — Щоб винести побратимів, потрібно було подолати 200 метрів. Щоб це зробити, до нас під’їжджав броньований хамер. І коли ми виводили їх, по нам відкрили вогонь. Завантажитися в хамер встигли, але самі залишилися «трьохсотими». Виходить, поки ми посадили поранених у машину, вони прицілилися танчиком і попали прямо по нам.

Після того обстрілу Владиславу осколки залетіли в спину, в ноги. Але, як каже сам, спочатку йому було нормально, нічого не відчував. Почав скидати бронежилет і жартома запитувати хлопців, чи там немає нічого страшного. Хоча насправді, поранення боєць отримав жорсткі.

Спочатку Владислава привезли в Курахівку, потім у Петропавлівку, а звідти — у Дніпро. А через деякий час госпіталізували в Ковель, на західну Україну. На лікарняному побув недовго. 12 квітня, після проходження військово-лікарської комісії, Владислав вже повернувся до виконання бойових завдань.

Нагрудний знак матросу вручили лише днями, прямо на передовій. Для нього це стало несподіванкою.

— Мене зняли з позицій на нагороду і поки трішки можна відпочити, — продовжує Владислав. — У посвідченні написано, що видане в двадцятих числах березня, але нагородження було 18 червня. Вивезли в тил на 10 кілометрів, нагородили, раз-два і все.

Такі бійці, як Влад, стають прикладом для багатьох українців. У ньому справжній дух незламного народу, вільної та мужньої нації. Хочеться побажати всім захисникам Божого захисту, мати сили нищити ворога та якнайшвидше вибити їх з нашої землі. Слава Україні! Героям Слава!

Читайте також:

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.