Козятин попрощався із Євгеном Гижею

Олена Удвуд

У середу, 23 березня перестало битися серце Євгена Гижі, фельдшера швидкої допомоги і бійця, який ніс службу на одному з блокпостів Козятинщини.
Сьогодні його поховали.
Згадуючи Євгена Гижу, багато людей не могли стримати сліз.
Як прощалися із знаним у місті медиком, який за роки роботи на швидкій врятував сотні життів — читайте у нашій публікації

Четвер, 24 березня. Опівдні на центральній площі міста зібралося багато людей. Вони прийшли, щоб попрощатися із Євгеном Гижею. Він був родом із Куманівки, працював фельдшером швидкої допомоги у Козятині. Два роки тому підписав контракт про проходження служби у військовому резерві Збройних сил України. Був у лавах територіальної оборони. А коли росія почала повномасштабне вторгнення, разом із побратимами став боронити один із блокпостів на Козятинщині. Мав велике, чуйне серце, яке зупинилося у середу, 23 березня.

Під композицію «Пливе кача» на площу винесли труну. У цей момент над площею почав кружляти голуб. Люди стали на коліно, аби віддати шану бійцеві.

Відео дня

— Ми зібралися всі разом віддати шану та провести в останню путь Героя України, нашого земляка, захисника, лікаря від Бога Євгена Гижу, — сказала Лариса Ромасько. — Євген був справжнім сином свого народу, палким патріотом, який у важкий для всієї країни час, не роздумуючи і усвідомлюючи відповідальність перед Батьківщиною, став на захист нашої держави.

Першою до слова запросили міського голову Тетяну Єрмолаєву. Очільниця громади виголосила емоційну промову.

— Женя — це людина-глиба, — сказала Єрмолаєва. — Це людина, яка вміла все. У нього було дві правих руки. Немає такого, за що б він не брався і немає такого, чого б він не міг зробити. Женя — це найкращий тато в світі. Женя — це лікар, який врятував тисячі життів. У свій час ми познайомилися, коли моїй доньці було три роки і він був як ангел. Він був спокійним, врівноваженим, він знав, що він робив, він знав, куди він рухався. Останній час він жив армією, він жив Збройними силами України.

Міський голова сказала, що Євген Гижа був людиною з особливою місією. І на цих словах не стримала емоцій і почала плакати.

Під час мітингу-реквієму виступили і бойові побратими Євгена Гижі. Товариш по службі Олексій, який у мирний час був вчителем, порівняв Євгена із магнітним стержнем, який притягував до себе все навколо. Він сказав, що побратим завжди проявляв ініціативу і віддавав усього себе, за яку б справу не брався.

— Ми не вірили, коли він казав ще багато років тому, що проти цієї імперії ми все одно будемо воювати і до цього потрібно готуватися, — сказав Олексій. — Тому що він через війну проти цієї імперії пройшов ще в далекі 80-ті роки в Нагірному Карабасі, про що не всі знають. І він казав: «Готуємося, бо це потрібно буде робити». Якщо є сьогодні в Козятинському районі територіальна оборона, то він стояв біля її витоків.

— Мені дуже важко говорити про свого бойового побратима Женю, — взяв слово полковник бригади територіальної оборони Вінниччини Руслан. — Я його ще знаю з Нагірного Карабаху. Женя мов Данко світив своїм серцем і ніс добро людям (Данко — герой твору Максима Горького «Стара Ізергіль», який пожертвував собою і врятував людей за допомогою «палаючого серця» — авт.). І не одного з нас навчив як надавати екстрену допомогу в бойових умовах і поки ми живі на цій землі, ми будемо його пам’ятати.

— Із Євгеном ми працювали вісім років, — сказала директор Хмільницької станції екстреної медичної допомоги Інна Брацлавська. — Він був дуже ініціативний, активний і професійний колега. Він був дуже щирий, відвертий, відкритий, дуже веселий товариш і, до речі, дуже затятий танцюрист. Ми в ньому бачили чуйного сина, ми в ньому бачили вірного друга і ми в ньому бачили справжнього патріота нашої України. Жодну хвилину, яку він прожив, він не прожив дарма.

Козятинчани, які прийшли на площу, підходили, щоб попрощатися з Євгеном Гижею.