«Дві доби ночували з дітьми в супермаркеті». Розповідь козятинчанки, яка втекла від війни за кордон

• Через наступ росії багато українських жінок із дітьми їдуть з України.

• Ми поспілкувалися із козятинчанкою, яка на початку березня виїхала за кордон разом із донечками.

• Про те, як довелося дві ночі спати на підлозі в торгівельному центрі, про гостинних поляків, які задарували малечу іграшками і про те, як українців приймають у Скандинавських країнах читайте у нашій публікації

Олена — молода мама двох дітей. Зараз козятинчанка перебуває у Данії, куди приїхала разом із донечками 6 березня. Щоб туди дістатися, жінці довелося спершу потрапити до Польщі.

— Мій чоловік працював у Данії, його начальник сказав, щоб всі працівники везли свої сім’ї, — розповідає наша землячка. — Ми знайшли маршрутку і їхали до пішого кордону Польщі. Нас їхало семеро дорослих і десять дітей.

Понад дванадцять годин козятинчанка разом із дітьми їхала маршруткою, перш ніж їм вдалося дістатися до кордону із Польщею. Коли вони туди нарешті приїхали, була вже глибока ніч.

— Ми були близько від кордону, за метрів 200, — продовжує Олена. — Потім наші діти почали плакати, було маленьких багато (4, 5, 6 років). Підійшов працівник митниці, посвітив на нас ліхтариком і сказав: «Жінки з малими дітьми, йдіть за нами». І ми пішли. Пройшли все дуже швидко, і наш, і польський кордон за дві години.

Жінка каже, що у Польщі їх зустріли чудово. Польські прикордонники, побачивши, що жінки з України йдуть із дітьми, дали дітлахам кіндер-сюрприз, аби порадувати малечу. Видали по два покривала, щоб діти не мерзли, бо ж була ніч і дуже холодно. А ще поляки безкоштовно роздали їжу та сім-карти із безкоштовним інтернетом та хвилинами.

Коли наші земляки вийшли з польського кордону, треба було шукати, де переночувати. Найближче місце ночівлі у Пшемишлі. Пішки туди не дійдеш, треба чимось їхати. Вдень на Пшемишль часто їздить автобус, вночі — в кращому випадку раз на годину. А людей зібралося зо три сотні. Дорослих охопила паніка, але вдалося опанувати себе, щоб знайти вихід із ситуації.

— Ми підійшли до волонтерів, запитали, але нам відповіли, що доїхати можна автобусом, — каже Олена. — І підійшла до нас ще одна жіночка-волонтер і сказала, що у нас багато дітей і вона нам допоможе. До неї саме приїхав чоловік на машині і він може нас завести в Пшемишль тільки по 5 людей, бо більше в машину не влізе. Ми погодились. Цей чоловік казав, що покажи, що ти з України, тобі допоможуть чим завгодно. Транспорт безкоштовно, їжа, дають житло. А якщо ти живеш десь в родичів, знімаєш житло, байдуже, повішай прапор чи дай знати, що ти з України — тобі будуть носити допомогу, навіть якщо ти її не просив.

Козятинчани їхали до Пшемишля 10–15 хвилин. Їх привезли у пустий торгівельний центр, де було дуже багато людей. Праворуч була облаштована кухня із великою кількістю гарячих страв (супи, каші), а також гарячими напоями (чай, кава і какао). На прилавках — товари першої необхідності (памперси, серветки, дитяче харчування, молоко, хліб та багато іншого). Як безкоштовний супермаркет.

— У старшої дочки порвалося взуття, я підійшла спитати чи є клей, один поляк подивився і сказав, що клей не дасть, а дасть взуття і приніс на вибір чотири пари, — каже жінка. — Ми вибрали одну. Безкоштовно роздавали павер-банки. Ходили ще волонтери, роздавали піцу, желе, шоколад, сосиски в тісті. Дітям подарунки. У молодшої дочки чотири барбі, розмальовки, олівці, пластилін. Дітям дали вітальну листівку з іграшкою Мікі-Мауса. Матраци, спальні мішки, подушки, ковдри — все давали, щоб не було холодно. Постійно ходили і запитували чи нам щось потрібно.

У цьому торгівельному центрі Олена з дітьми провела дві доби. Спати довелося на підлозі. Але наші друзі з Польщі зробили усе можливе для того, щоб перебування українських біженців було якомога комфортнішим. Нарешті через дві доби козятинчанка сіла в автобус, який попрямував до Данії.

— Добу їхали в автобусі до Данії, через всю Польщу, Німеччину, — продовжує жінка. — Автобус супер, там був туалет. Нас годували в автобусі, давали фрукти, мівіну, моркву (данці люблять моркву). Сік, чай, каву, воду.

— Як діти перенесли таку довготривалу поїздку? — запитуємо нашу співрозмовницю.

— Менші нормально, їм було весело, — відповідає Олена. — Ми їм розказували, що їдемо в гості, там гарно.

У Данії нашу землячку з дітьми теж зустріли добре, як і в Польщі. Вона оселилася у будинку, де її чоловік робив ремонт. Каже, ще коли вони з дітьми були в Польщі, чоловікові написала господиня будинку і запитала, як він і яка ситуація в Україні. Чоловік розповів, що Олена з дітьми поїхали в Данію і господиня будинку одразу запропонувала, щоб наші козятинчани оселилися в неї.

— Тут тихо, спокійно, класно, як маленьке село, — каже Олена. — Чотири конячки, собака, четверо котів. Ми допомагаємо господині будинку з конячками, малеча гуляє з собакою.

— А як ви спілкуєтеся? Як доводиться долати мовний бар’єр? — запитуємо козятинчанку.

— Я англійську знаю 50 на 50, а гугл-перекладач — суперова штука, — відповідає жінка. — Ми навчили готувати наш борщ. Наліпили вареників. Знайшли сало, але копчене, навчили їсти з цибулею і борщем. Оселедець тут не смачний, солодкий.

Олена розповідає, що на відміну від українців, у данців не прийнято готувати вдома. Вони харчуються переважно фаст-фудом. Тому господиня будинку дуже здивувалася, побачивши, що наші жінки готують. А ще мешканці Данії економно використовують воду.

— Посуд треба ставити в посудомийку, а я за звичкою поїла і мию, нам роблять зауваження. А нас тут шестеро, тай шість тарілок і чашок (я з дружиною чоловікового брата і четверо дітей), — додає наостанок козятинчанка.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.