Пасажирів стало менше, тих, хто продає — теж. Репортаж із електрички Козятин-Жмеринка

• На годиннику ще немає сьомої ранку. На другу Шепетівську платформу у майже цілковитій темряві прибуває електропоїзд «Козятин-Жмеринка».
• Пасажири заходять до вагонів і займають місця.
• «Електропоїзд прямує до станції Жмеринка, через Калинівку, Вінницю. Наступна зупинка Сигнал», — оголошує машиніст і електричка рушає з місця.

Минає декілька хвилин і до вагону заходить чоловік, який продає всяку-всячину. Вакуумні навушники, батарейки пальчикові і міні-пальчикові, ліхтарики на батарейках, — рекламує свій товар чоловік і йде далі. Я пам’ятаю його ще з тих часів, коли була студенткою і їздила до Вінниці. Тоді людей, які торгували в електричках, було значно більше. Чого тільки не продавали — і цукерки, і солодку воду, і кросворди з анекдотами, і навіть диски з фільмами. А цього разу за весь час подорожі пасажирам свій товар пропонував лиш один цей чоловік.

Дорога до Жмеринки займає трохи менше трьох годин. Вартість квитка в один бік — 40 гривень. Більшість пасажирів купують проїзний документ безпосередньо у касира. У вагоні не густо — багато місць пустує. Це зовсім не дивно: студентів, які зазвичай їдуть на навчання, немає, адже це вівторок, дачників теж майже немає.

Минає трохи менше ніж півтори години, електричка прибуває до Вінниці. Тут виходять майже всі — у вагоні залишається лише декілька пасажирів. Заходять залізничники, які займають ціле купе та жінки. І до зупинки під назвою Порпурівський цей вагон вирушає напівпустим. 

За вікном відкривається краєвид міста над Бугом — спершу дорожня розв’язка, за тим житлові будинки. Залізничники говорять про «Старогородський» міст, жінки обговорюють своє.

— Колись в електричці їхало набагато більше людей, — каже Тетяна. — Батько розповідав, що у Вінниці заходило стільки, що неможливо було проштовхнутися. Щоб сісти, а не стояти всю дорогу, доводилося їхати на Тюшки і сідати там.

За вікном пейзаж вже зовсім осінній — якщо дорогою від Козятина до Вінниці майже всі дерева ще зелені, ближче до Жмеринки все більше жовтого, помаранчевого та червоного листя. Залізничники один за одним виходять кожен на своїй станції і до кінцевого місця призначення вагон їде майже пустим. 

Першим у Жмеринці пасажирів зустрічає те, що не може не привернути увагу козятинчан. І мова йде зовсім не про вокзал, а про міст через залізницю. Він майже один в один такий самий, як і в нас. Дорогою до станції залізничні будівлі, чимало з них розвалені.

Нарешті електричка прибуває на платформу, пасажири підводяться і виходять з вагонів. І тут нас зустрічає перша разюча різниця з козятинським вокзалом — платформи у Жмеринці доволі високі, тому аби зійти з вагона практично не потрібно навіть ставати на сходи. Із одного боку, це зручно для пасажирів з велосипедами, візочками та людей похилого віку. А, з іншого, варто бути особливо уважними, тому що з необережності нога може зісковзнути і опинитися прямісінько під поїздом.

Про наші враження від міста розповімо у наступних публікаціях.

Читайте також:

Укрзалізниця закупить 44 нових пасажирських вагони

Електричок з Козятина до Жмеринки та Києва стане більше. Новий графік

«Переходимо від хайпу до справи». Укрзалізниця відкрила продаж квитків до жіночих купе

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.