Валерій Кіндзерський з Пиковець — Народний герой України

Валерій, який на війні уже шостий рік, нещодавно отримав народний орден

Мало хто з краян знає про відваги свого земляка Валерія Кіндзерського з Пиковець. Про його заслуги перед державою газеті «RIA» розповіла козятинчанка Тетяна Альохіна. А саме про звання, яке нещодавно присвоїли Валерію — «Народний герой України». Церемонія нагородження відбулася у Харкові. Серед 10 українців, яким вручили орден героя, був і наш Валерій.

Орден «Народний Герой України» — українська недержавна нагорода, запроваджена 2015 року. Він виготовлений у вигляді тризуба зі срібла у двох варіантах: червоно-чорна стрічка на колодці – для воїнів, жовто-блакитна стрічка – для волонтерів та медиків.

П’ятий рік поспіль цю волонтерську відзнаку вручають тим людям, які зробили вагомий внесок у боротьбу за свободу нашої країни.

—  Я хочу, щоб про це знали, — каже пані Тетяна. — Це велика гордість для нас. А особливо для його мами, яка хвилюється за свого сина і постійно плаче. 

Валерій Кіндзерський захищає Україну від російської окупації з перших днів війни. Пішов добровольцем. Через професію має позивний «Інженер», адже до служби працював у Ялті інженером на будівництві. Відстоював аеропорт у Донецьку, завжди на передовій, в гарячих точках. Наразі Валерій - командир взводу, знаходиться у Кримському, що на Луганщині. Вдома його чекають рідні та близькі, серед яких брати, син Ярослав та мама, яка щодня молиться та чекає дзвінка.

— Валерій вже шостий рік на війні, — каже мама Валерія Станіслава. — Додому приходить раз на рік. У 2019 році приїздив у жовтні. Розповів, що був на навчанні в Америці та Німеччині. Орден «Народний герой України» — це не перша синова нагорода. У нього є медалі і Ярослава Мудрого, і княгині Ольги. А ще від командування йому вручили годинник з іменним написом. Кожний раз, коли він приїздить додому, просимо його, щоб не їхав більше. А він каже: «Хто, як не я? Буду доти, доки не закінчиться війна».

Пані Станіславі 69, вона вже на пенсії, 33 роки пропрацювала дояркою. Має трьох синів. Валерій — найстарший, йому 45. А ще вона багата внуками. У неї їх четверо. У серці переплелися і гордість за сина, і тривога. Найзаповітніша мрія — щоб всі діти були біля неї, здорові та щасливі.

— У мене дуже хороші сини, моя підтримка, опора. Зараз ситуація на лінії захисту, звісно, краща, в порівнянні з першими роками, — каже пані Станіслава. —  Скільки я вже виплакала, молюся Богу щодня. На Новий рік поздоровляв, позвонив аж ввечері, сказав, що дуже зайнятий. І знову чула постріли в телефон.

Ми пишаємося героїзмом та мужністю наших земляків і всім серцем віримо та сподіваємось, що найближчим часом сини повернуться до матерів, а батьки — до дітей.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.